12. Коли втручається доля

Гуркіт та вигуки чоловічих голосів - це зовсім не те, що хочеться чути в суботу вранці. Тим паче, якщо напередодні був гамірний корпоратив з великою кількістю пива. Проте саме ці звуки розбудили Оленьку й вперто не хотіли припинятися навіть тоді, коли вона встала.

Вікна її спальні виходили на паркан сусідської ділянки, й саме за ним зараз відбувалися ремонтні роботи. Про те, що сусідський будинок змінив власника жінка дізналася ще взимку. Сусідка особисто зайшла та попередила, що новий господар планує серйозну перебудову й вибачилася за можливий шум. Але за кілька днів і навіть тижнів ніхто такі не з'явився, тож Оля навіть забула про ту розмову.

Та схоже новий сусід просто чекав, коли погода налагодиться. Й оскільки останніми днями було тепло та сухо розпочав ремонт. Але чому в суботу, коли всі нормальні люди відпочивають після робочого тижня?

Невдоволено бурмочучи, пані Плутенко поснідала та вийшла на двір. Грім по-хазяйськи почав ретельний огляд підконтрольного двору. Ані сусідські коти, ані щури у цьому дворі не бажані гості, тож найменший запах повинен бути негайно приглушений.

Оля тим часом вирішила прибратися у дворі. Оскільки вже її розбудили, погода хороша - весна стрімко повернула на тепло - та й позаглядати цікаво, що ж там такого грандіозного задумали багатії.

Те, що на сусідній ділянці оселилися люди не бідні, сумнівів не викликало. Адже як люди із середнім доходом роблять? Продають старе житло, купують нове, заселяються та й роблять під себе потихеньку. А тут он скільки людей нагнав, не схоже, що це друзі приїхали допомагати.

Вийшовши на двір жінка спершу розвела бурхливу діяльність: позгрібала залишки торішнього листя, підмела доріжку. Потім випросталася відпочиваючи та й зазирнула через паркан до сусіднього двору. Та й аж рота відкрила від здивування. За парканом вирував зовсім не ремонт. Будівельники вже майже розібрали дах, а подекуди взялися й за стіни. Таке вона бачила вперше й тепер слова "розібрати по камінчику" стали для неї не тільки сталим виразом.

Будинок в сусідів був непоганий, принаймні новіший ніж той, в якому жила Оля, тож навіщо його розбирати вона не розуміла.

Світло на це питання пролила Христина, яка прийшла ввечері посидіти з подругою.

- А ти хіба не знаєш, що в місті дешевше купити ділянку з будівлею, ніж без неї? - красиві мигдалевої форми очі здивовано розширилися.

- Та звідки мені це знати? Я ніколи не цікавилася купівлею будинку?

- А логікою користуватися не пробувала. Де ти у вашому районі, наприклад, знайдеш пусту ділянку? А те, чого обмаль, завжди має захмарну ціну.

***

Дмитро сидів, втупившись у скло та виглядав відстороненим. Вже майже півгодини сидів він ось так на одному місці, що раніше траплялося з ним не часто. До вітальні ввійшла Аліка й, помітивши чоловіка у такому стані, не змогла не підійти.

- Про що замислився? - опустивши передпліччя йому на плечі та притулившись щокою до неголеної щоки, спитала.

- Та так, - прийшов до тями Дмитро та глибоко зітхнув. - Нічого важливого.

- Ти останнім часом виглядаєш аж занадто задумливим, - обіймаючи його за шию, промуркотіла Аліка. - Напевне ти втомився. Не думаєш про відпустку? Міг би взяти і мене з дівчатами.

- О це вже точно ні, - засміявся чоловік. - Ви ж не дасте мені й хвилини відпочити.

- Ну то їдь сам, - трохи ображено випросталася жінка. - Тільки не сиди тут такий. А то на тебе шкода дивитися.

- Все зі мною добре, не хвилюйся, - посміхнувся Дмитро. - У відпустку поїду, як завжди, восени зі своєю дівчиною.

- Дівчиною? І давно ви зустрічаєтеся? - Аліка насторожила вушка. Якщо з'явилася якась гадюка, то її власний статус може похитнутися.

- Ми поки що не зустрічаємося. Проте до осені обов'язково будемо.

Жінка здивувалася ще більше, обійшла диван і сіла у крісло поруч.

- Ти серйозно налаштований. Та чи не завеликий строк ти собі виділив, щоб затягти дівчину у ліжко?

- Тут питання не тільки у сексі. Вона мені дуже подобається. Можна навіть сказати, що я закоханий... Тому хочу, щоб все було... Ну ти розумієш.

- Не розумію, в чому проблема. Вважаєш, що якась дівчина не захоче зустрічатися з тобою? З тобою! З твоїми статками, бізнесом та міжнародною відомістю?

- В тому й справа, - Дмитро перекривився та роздратовано почухав голову. - Я не хочу, щоб вона зустрічалася з моїми статками та відомістю.

- А хіба ще лишився хтось в Україні, хто б не чув про тебе та твої ресторани?

- Більше, ніж ти можеш уявити, - хекнув чоловік. Аліка завжди вважала його чи не центром Всесвіту, тому просто відкидала думку про те, що інші ним можуть не цікавитися. - Ми з нею давно знайомі, проте вона нічого не знає про моє життя зараз.

- Давно знайомі? І хто ж це?

- Моя колишня однокласниця - Ольга.

- О, то та довга шкапа? - негайно пригадала русяву дівчину Аліка. - Тобі ж ніколи не подобалися довгі та дохлі.

- Ми з нею одного зросту, - закотив очі Дмитро, - а фігура у неї з роками покращилася.

Жінка посиділа задумливо ще мить чи дві, а потім знизала плечима та підвелася:

- Ну якщо закохався, то тут нічого й казати. Але я видряпаю їй очі, якщо вона спробує тебе у мене забрати.

- Не хвилюйся, сестричко, родина - важлива складова мого життя.

- Так, я знаю. Проте жінки іноді бувають доволі підступні.

- Чи не мені про це знати? Я живу з такою вже двадцять п'ять років, - розсміявся чоловік.

Аліка беззлобно фиркнула та вийшла з кімнати. А Дмитро знову розвернувся до вікна. Та за мить стрепенувся, поглянув на годинник та підхопився з дивана. Він ще до сніданку хотів навідатися в заклад в центрі міста.

Як не дивно, коротка розмова з сестрою допомогла нарешті прийняти рішення. А й справді, чому він витратив весь цей час? Навіщо вигадував і не міг вигадати привід, щоб знову зустрітися з Олею? Навіщо мучив себе роздумами та невизначеністю?