8. Не відпущу

Дмитро помітив дівчину, коли інспектував свій новий заклад. Якась задумлива пропливла вона повз його столик, забравши із собою всі чоловічі думки. Темна сукня обіймала статуру, дозволивши уважному погляду відзначити, як змінилося тіло Олі за ті роки, що він її не бачив, стало ще привабливішим, набувши апетитних жіночних вигинів.

Він вирішив перестріти дівчину під час повернення, та адміністраторка, напевне, відволікла його в той самий момент.

Однак втрачати шанси, які щедрою рукою підкидала доля, Дмитро не звик. Натомість домагався того, чого хотів, впертістю та важкою працею. Й цей раз не був виключенням. Оля була в межах досяжності, тому він більше не стане вдавати, що це для нього нічого не важить.

Прикриваючись інспекцією, пан Карась пройшовся по всіх приміщеннях, обнишпорив поглядом всі зали, окрім однієї.

- Там закритий захід, Дмитро Микитовичу, - повідомила адміністраторка. - День народження.

- Добре. Тоді на цьому на сьогодні все, - кивнув чоловік, та ледь дівчина полегшено посміхнулася, продовжив: - Накрийте мені столик в основній залі, десь, щоб вихід було видно. Їсти хочу - помираю.

- Звісно, але ж навіщо в основній?

- Хочу зрозуміти, які люди сюди ходять. І чому за такої чудової роботи закладу у нього такі низькі прибутки, - роздратовано відповів чоловік, зайва цікавість персоналу йому не подобалася.

- Г-гаразд, хвилину, - зблідла адміністраторка й побігла виконувати завдання.

Дмитро розмістився за столиком біля виходу, навпроти великого вікна, тож йому було чудово видно й залу з відвідувачами, й сходи на другий поверх, й життя вечірнього міста.

Їв він неквапливо, гортаючи звіти на планшеті. Через деякий час побачив, як сходами спустилися та пішли до виходу кілька чоловіків в костюмах. Досвідченим оком власника дорогих ресторанів Дмитро визначив "своїх клієнтів". Вони жваво обговорювали заклад та хвалили стіл, який організував якийсь Вітя.

"Отже день народження добігає кінця", - вирішив Дмитро Микитович і напружено почав чекати появи Олі. Та дівчина не з'явилася ані за десять хвилин, ані за півгодини.

Чайник з малиновим чаєм, який після вечері подав офіціант, вже майже спорожнів, тож чоловік був не проти ненадовго покинути свій пост. Проте він боявся пропустити дівчину.

Аж раптом краєм ока він помітив знайомий силует. Оля спускалася сходами разом з якимось хлопцем. Високий качок, в кремового кольору світшоті. За ними йшов ще один, також високий, але товстий, бородань у костюмі.

Ще один двометровий бовван йшов їм на зустріч, схоже також із тієї ж компанії. Бо, сказавши кілька слів та посміявшись, він завернув на сходи.

Дмитро підхопився зі свого місця та пішов слідом за трійцею. В туалеті почув розмову чоловіків з компанії Олі.

- ...Та наче добре тримається дівчина.

- Еге ж, може ще у баню з нами поїде.

- Та ні, не хочу. Лови їх тоді з Мишком по кутах. Той свого не впустить.

- Так то й так, проте...

Далі Дмитро слухати не став, вискочив в коридор. Ні з якими чоловіками він Олю в баню не відпустить. Тим паче з тим Мишком. Завмер на хвилину, вирішуючи бігти вже на другий поверх чи почекати кілька хвилин тут. Поки розмірковував з жіночого туалету вийшла причина його турбот.

Колишнього однокласника Оленька впізнала одразу й здивовано звела брови.

- О, добрий вечір.

- Давно не бачилися, - стримуючи роздратування, усміхнувся чоловік. - Яким вітром тебе сюди занесло?

- День народження керівника справляємо. А тебе?

- Я по роботі був та й лишився перекусити, - цього разу усмішка вийшла більш щира, розмова з Олею діяла як заспокійливе.

- Досі працюєш? Твоє керівництво звірі! - вигукнула дівчина. - Я б такого не терпіла. Чого не підеш?

- Зарплата хороша, - усміхнувся Дмитро, пригадуючи скільки платить своїм співробітникам.

- Ну не знаю, з раннього ранку до ночі працювати... То ти перед роботою на світанку житло оглядаєш, то о дев'ятій вечора ще працюєш. А жити тоді коли? Невже робота торговельного представника така вже грошовита?

- А з чого ти...?

- Олю, ми вже збираємося, - встряг в розмову пан Лихачівський, побачивши коліжанку. - Ти з нами?

- А-м... - зам'ялася дівчина. - Мабуть, ні. Я додому.

- Замовити тобі таксі?

- Ні, я тут недалеко живу.

- Тоді зараз організуємо Олежку тебе провести.

- Я проведу її, не турбуйтеся, - втрутився в розмову Дмитро.

- А, то за тобою вже прийшли, - усміхнувся Сашко й простягнув руку. - Олександр.

- Дмитро, радий знайомству, - кивнув пан Карась.

- Едуард, приємно познайомитися, - простягнув руку й інший чоловік.

- Так само.

- Ну, ходімо тоді по останній, - запросив пан Крилов і перший рушив уперед.

Дмитро підхопив колишню однокласницю під лікоть і повів на другий поверх. Ольга була зовсім не проти такого розвитку подій, навпаки, добре, що знайомий нагодився. Бо хоч зараз їй і хотілося поїхати гуляти далі, однак на краєчку здорового глузду вона розуміла, що завтра на роботу не встане. Не такий вже й сильний її організм.

Колеги появі нового члена компанії не здивувалися. Радо запросили за стіл та спробували частувати. Та Дмитро відмовився від "останньої", бо був за кермом. За кілька хвилин всі гамірною юрбою висипали на сходи.

Михайло знову взяв на себе організацію всього колективу. До бані вже був запрошений і новий знайомий, проте той якомога спокійніше відмовив.

Парочка відстала від основного складу. Дмитро повернувся за свій стіл, щоб зібрати речі.

- Ну, то я піду. Рада була знову бачити, - розвернулася тулубом до виходу Оля, наче вже готова піти.

- Куди? - здивовано вигукнув чоловік і спіймав її за руку. - Я підкину тебе.

- Не варто, я серйозно. Тут десять хвилин пройтися.

Дівчина раптом відчула, на скільки вона зараз п'яна. Засоромилася через те, що дошкуляє колишньому однокласникові, змушуючи проводжати після важкого робочого дня.