4. Дедалі складніше

Одним з обов'язків офіс-менеджера було ведення протоколів зустрічей, які відбувалися у відділі. Тому Оля негайно почала нотувати все, про що говорилося на планерці. Й одразу помітила, що в цьому колективі не має жорсткої ієрархії. Керівник відкритий, активно залучає всіх до обговорення, питає думку кожного, проте…

Минулого разу пані Плутенко не помітила, бо була занадто заклопотана власними переживаннями, але сьогодні чітко зрозуміла, що в державі данській завелася гниль. І незважаючи на зовнішню злагодженість, у цьому колективі панує протистояння. Звісно, прикривалося все жартами та робочими питаннями. Але судячи з інтонацій керівника відділу та його зама, від бійки їх утримувало лише те, що в цю мить вони на роботі.

- Та знаємо ми, Вітю, що там за справи зі "Славкордом", - засміявся пан Шелест. - Доходи від їхніх замовлень знизилися, а кількість відправлень збільшилася. Серед дріб'язку багато губиться.

- Нумо, Вітю, я передам "Славкорд" тобі, - вишкірився у відповідь пан Коломійченко, - допоможеш їм вирішити їхні проблеми зі складами.

- Боже збав. Хіба я наважуся позбавляти керівництво хліба? - вдавано перелякався Віталій Віталійович.

- Та годі тобі, Віталіч. Роботи прірва, а ти чіпляєшся, - втрутився пан Лихачівський.

Вигляд та характер Олександра Анатолійовича Лихачівського зовсім не відповідали прізвищу. Він наче випромінював м'якість та позитив. Навіть коли не посміхався, кутики пухких губ дивилися вгору. Очі також ніби весь час посміхалися. Кругле обличчя брала в оберемок густа борода. І хоч була вона майже чорна, як і волосся на голові, враження від людини лишалося незмінно світлим.

Оля подумала, що на цьому конфлікт буде вичерпано та виявилося, що на іншому боці кабінету також не все гаразд. Претензії до роботи чи то особистості знайшлися й у сусідів навпроти. Довелося і тут "відфільтровувати" те, що варто вносити в документ, а що краще лишити в межах цього колективу.

Ольга завжди погано почувалася в місцях, де велися "неоголошені війни", бо в них тебе завжди намагаються перетягти на чийсь бік, а потім використати. Та й взагалі атмосфера постійних конфліктів дуже втомлювала. Тому вона свідомо обирала, що їй чути та сприймати, а на що краще не звертати уваги. Й зараз ця здатність стала в нагоді.

Нарешті планерка скінчилася, і хоч тривала вона не більше десяти-п'ятнадцяти хвилин, Оля почувалася як наче вже півдня відробила.

"Оце називається проста робота?" - сварилася подумки, але в наступну мить нагадала собі, що лише її ставлення до ситуації впливає на настрій. Чоловіки он, як нічого не було, стали до своєї роботи. Ніхто не виглядає втомленим чи роздратованим. Посміхаються у слухавку, розмовляючи з клієнтами. Тапають зосереджено в своїх ноутбуках. Керівник той взагалі на зустріч поїхав, прихопивши з собою пана Аббасова.

Тому пані Плутенко мотнула головою, скидаючи важкі думки, й почала виконувати свій план на день. А запланувала вона собі оформлення обхідного листа, знайомство з внутрішньою документацією відділу, правилами, звітами й рештою не дуже цікавих, але необхідних в роботі речей.

В якусь мить, коли вона сиділа вся така зосереджена, повз неї до кабінету керівника пройшов пан Крилов у компанії якоїсь дівчини. Ольга хотіла щось заперечити, але не наважилася. Парочка сунула дуже впевнено й не знітилася, коли побачила, що кабінет порожній. Більше того, вони зачинили й замкнули за собою двері.

Оля спантеличено завмерла. Тут до офісу зайшов пан Шелест. Він роззирнувся й спитав:

- Олю, а де запропав твій сусід? З самого ранку не можу його піймати?

- Він в кабінеті, - кивнула в бік зачинених дверей жінка.

- Вітя вже повернувся? - здивувався Віталій Віталійович.

- Ні. Він там зі співробітницею... - Оля не була впевнена, що дівчина співробітниця. А з іншого боку - ким ще вона могла бути?

- А, - протягнув пан, Шелест загадково посміхаючись, сів за свій стіл й почав щось робити.

Пані Плутенко мимоволі прислухалася - в кабінеті було тихо.

"Це не твоя справа, - в наступну мить нагадала собі. - Ти тут не на довго. Напружуватися не варто, перейматися тим паче. Просто роби, що повинна, не більше".

Аутотренінг допоміг, і офіс-менеджерка змогла повернутися до свого читання.

В обідню перерву подзвонила Жанна та запропонувала показати їдальню для співробітників. Оля погодилася й за інструкцією родички спустилася на третій поверх. Біля ліфта на неї вже чекали.

Жанна провела дівчину до потрібних дверей. Втім Оля з легкістю знайшла б їх і сама. Над входом була вивіска, де на білому тлі великими чорними літерами значилося "Їдальня". Проте незвичайний шрифт робив простеньке слово якимось стильним, наче заходиш до ресторану.

- Нічого собі, - вирвалося у пані Плутенко, коли вона зайшли до приміщення.

Всередині воно й справді нагадувало ресторан з фуршетом.

- Зегер-груп піклується про своїх співробітників, - широко усміхалася Жанна, так наче це вона все так тут придумала. - Стандартний обід безкоштовно за перепусткою співробітника, а якщо схочеш чогось додати, просто доплати. Шкода, що з собою виносити не можна навіть оплачене, - насамкінець зітхнула родичка і знову посміхнулася, бо Оля досі не могла опанувати себе.

Пані Плутенко взяла з фуршету свою улюблену пасту та салат з маринованої капусти й замислилася над тим, що напевне варто спробувати все ж таки затриматися в цій компанії, можливо, на іншому місці.

З роздумів вирвала родичка, яка вже ледь не підстрибувала на своєму стільці від нетерплячки.

- Ну що, як тобі відділ?

- Нормально, - знизала плечима Ольга, абсолютно не розуміючи натхнення Жанни. - Роботи й справді небагато.

- Та я про хлопців питаю, - махнула рукою жіночка.

- А що з ними? - вдала здивування Ольга, вона вже почала розуміти питання, проте хотіла переконатися, щоб бува не справити враження схибленої на чоловіках.

- Хто тобі найбільше сподобався? Ну, окрім Боса. Він завжди поза конкуренцією. Гарний, розумний. Він навіть був серед претендентів на посаду директора з продажів. Якби не їхній щур... - Жанна роззирнулася, наче бовкнула те, що не треба, і продовжила, як нічого не було: - Мені, наприклад Ельдар подобається.