3

3

- Приїхали, - після п’яти хвилин, що здавались меру вічністю сказав він до Аріни, і припаркував автівку біля свого під’їзду.

- Я буду кричати, - щось обдумавши повідомила вона.

Перший кураж минувся. Адреналін зійшов нанівець, залишаючи по собі важке похмілля. І вона усвідомила, що саме накоїла. Сидить в автівці гола перед мером міста. Десь в дворі, схожому на колодязь. І не уявляє, що її чекає.

- Якщо це тобі доставить задоволення, - Нестор відверто блефував. Навіть провокував дівчину. Щоб вона почала пручатись, голосити, і він би змушений був від неї позбутися! А не в’язнути в ній і далі, перестрибуючи від одного дурного вчинку до іншого.

Та Аріна мовчала. Покірно вийшла з автомобіля, і дозволила відвести себе за руку в квартиру.

Роздивлялась обстановку, особливо загострила увагу на картинах у передпокої, яскраві і похмурі маріни в масивних рамах.

- Ти не в музеї, - грубо обірвав її розглядини Нестор. Якому самому дуже сильно хотілось роздивитись кожне татуювання на тілі дівчини, з такою самою пильністю як вона розглядає мазню на стінах.

- А за яким дивом ти мене сюди привіз? – Аріна перевела погляд на Нестора.

- Ти зіпсувала мою сорочку, - він почав розстібати ґудзики.

Вона слідкувала за цим стриптизом як зачарована. Сантиметр за сантиметром оголювалось тіло, міцна шия, треновані груди, і кубики на пресі. Аріна важко глитнула слину. Їй стало страшно і дуже спекотно. Вся шкіра палала, в животі нутрощі робили кульбіти. Звісно це страх. Але вона добре знала, що бреше собі. Нестор її приваблював.

- Мені її випрати? – дівчина кивнула на сорочку, щоб хоч якось розрядити напругу. І перестати витріщатися на сексуальний торс свого викрадача.

Все котилось в тартари. Йшло не за планом. Вона хотіла журналістів, преси, шуму навколо свого зухвалого вчинку. Була готова на затримання поліцією, щоб звинувачувати мера в політичних переслідуваннях. Готувалась плакати і звинувачувати.

А натомість опинилась на одинці в квартирі із звіром, і не знає як його приборкати. Зроби він хоч пару кроків до неї, і вона геть не впевнена, що буде навіть пручатись.

- А вмієш? – Нестор кинув в бік дівчини сорочку.

- Будеш милуватись, як я роблю це голяка? – Аріна ухилилась від зіжмаканої тканини і фиркнула. Вона здавалась собі букашкою, жалюгідною і дурною.

Нестор бачив зухвалість. Багато зухвалості. І він би зараз багато віддав за те, щоб справді подивитися, як ця колючка пере голою.

Але вона переступила його одяг, пішла не скидаючи своїх ботинок на кухню, там дістала з кишені цигарки, і знову клацнула запальничкою.

- В моїй квартирі не палять! – обурився мер.

- Вже – палять, - Аріна відчинила вікно, і продовжила глибоко затягуватись. – Де мій одяг? – нарешті задумливо запитала в Нестора.

Який тепер вже жалкував, що привіз її сюди. Він не уявляв що робити далі. Як виплутатись із цієї ситуації? Як поставити нахабу на місце? І головне як втамувати власне поки ще контрольоване бажання заволодіти нею. Але чим більше вони були в одному приміщенні, тим складніше йому було думати хоч про щось інше, окрім Аріни.

- Я думав тобі цілком комфортно так як є, - уїдливо відповів мер, і незадоволено спостерігав, як Аріна кидає недопалок в раковину.

- Я змерзла, - пожалілась вона.

- Ну ходи зігрію, - він розкрив обійми, ні на що не сподіваючись.

- Ага, зараз, - Аріна відступила до холодильника в кутку. – Який же ти гад! Житла мене позбавив, а тепер і єдиної куртки!

- Тобто це я її з тебе зняв? – у мера очі полізли на лоб.

- Примусив, - серйозно кивнула дівчина. – Це одне  і теж.

- Блядь! – Нестор вважав, що він володіє собою в будь-якій ситуації. Виявляється, він себе погано знав. Поруч з гострою як лезо Аріною він був одним суцільним клубком нервів, готовий вибухнути в будь-яку мить.

Чоловік стрімко пройшов у вітальню, дістав з шафи чисту сорочку, ривком накинув її на плечі. І новий піджак. Аріна стояла на порозі, спостерігаючи за його діями велетенськими очиськами.

- На, - він вийняв з бару пляшку віскі, і проходячи повз здивовану Аріну всунув їй в руки алкоголь. – Грійся!

- А ти..? – дівчина здивовано дивилась як Нестор знову одягається.

- Поїду привезу твоє рамтя! – рикнув він.

І грюкнув дверима. Але не забув замкнути їх на всі замки. Так, щоб негідниця не посміла втекти до його повернення. Вона ще була йому потрібна. Сам не знав навіщо. Але потрібна. Вона була такою неправильно. Що її неодмінно треба детально дослідити. Вивчити. Зрозуміти, що в ній такого особливого, що притягує його як магнітом.

Мер повернувся до адмінбудинку. Він майже опанував себе.

- Де одяг тієї навіженої? – запитав у охоронця.

- Так викинули в сміття, - відізвався товстозадий лантух.

- Як викинули? – мер знову був на грані зриву.

Відпускати Аріну навіть без спіднього додому він не міг. Ні за що!

Нестор робив чергову дурницю – купував дурепі одяг. Він не знав її розмірів, брав наугад светр, лосини, все те що розтягується. Добре що хоч вистачило розуму не роззуватися.

Коли Нестор в зимовій темряві повернувся додому, між іншим вперше за останній рік з нетерплячкою, Аріна спала. Навіть світло не вимкнула.

 Він мов зачарований споглядав цю картинку, відкарбовуючи її в своїй свідомості. Дівчина лежала на дивані у вітальні, згорнувшись клубочком, закручена в його махровий халат. На скляному столику сиротливо висилась ополовинена пляшка віскі. А навколо, як осіннє листя, по підлозі розсипались малюнки олівцем. Багато малюнків. І на кожному він, Нестор. Насуплений, грізний, і ще якийсь… Він дивився на ці портрети піднімаючи їх з підлоги, машинально відмічав талант Аріни, і боявся її розбудити.

У вісні вона була іншою. Не такою різкою, навпаки, ніжною, по дитячому доброю.

Замість нього Аріну розбудив телефонний дзвінок в кишені.