Глава 9

Темний

- У мене реальне відчуття, що ти мені не довіряєш, - з похмурим виглядом і цілком серйозно говорив Гарік у неділю ввечері.

Була двадцять друга "оо". Вони сиділи у рестику, доїдали сибас і допивали спиртне.

- Чого ти так вирішив? - здивувався Темний.

- А чого ти через день про те, як тут справи йдуть питаєш, ще й перевірити приїжджаєш? Так, я був проти того, щоб ти віджимав цей рестик через те, що у Гладченка хвости з бандюками, але це не означає, що підведу тебе. Ти мав рацію, що треба ризикнути, ясна річ. На те і “тато”.

- Та не перевіряю я. Знав, що ти ще сидиш, справи розгрібаєш, незважаючи на вихідний, пожерти заїхав, - якомога недбайливішим тоном відмахнувся Марк. - Ти чого?

– Ну, не знаю. Може й накручую себе. Просто дивний ти якийсь.

Темний напружився. Тобто як напружився? Він напружений два з хвостом тижня вже. Саме стільки часу минуло з моменту, як він приїхав побазарити з Гладченком, ой, тобто зробити йому ділову пропозицію, від якої той не зможе відмовитися, і побачив її. Таню. Знову.

Багато років гадав, що все давно перегоріло. Випалилося життям. Часом. Але ж ні. Нічого подібного, трясця. Живе воно. Кохання. Біль. Провина. Яка назавжди із ним. Хоч він тоді не міг зробити інакше. Просто не міг.

- Нічого не дивний. Роботи багато. Завал. То ти розповідатимеш?

- Та нічого особливо розповідати, - хмикнув Гарік. - Адміна нового шукаю, бо старенький все ж таки прийняв рішення звалити разом із босом. По керуючій поки неясно нічого.

- У сенсі?

- Ну, у неї батько помер. Відпросилася на кілька днів. Я пробив – справді. Відпустив, звісно. Не звір же який.

Значить, батько Тані мертвий. Хоч який той мудак був, а все одно батько.

- Зарплатню їй за ці дні видай, окей?

- Як скажеш, бос. Бач, дбайливий який став. Старішаєш, ні? - Гарік примружився.

- Іди ти, - хмикнув Темний.

Біля їхнього столика намалювалася Катерина. У облягаючій, як друга шкіра, чорній сукні, ніби закритій, а все одно яка більше показує, ніж приховує. Красива, молода, яскрава. І “відпрацювала” того разу на всі сто відсотків.

- Чи все у вас гаразд? Чи все подобається? - красиво вигнувшись, спитала вона, стріляючи в Темного багатозначним поглядом.

- Все вогонь, крихітко, - відповів він з таким же багатозначним поглядом. Мовляв, звали і не заважай.

Дівчина виразно посміхнулася і змилася. Гарік провів її довгим зацікавленим поглядом.

- Бери собі, як хочеш. Рекомендую, - хмикнув Темний.

- Так? Тобто ти з нею вже все?

- Угу. Одноразка.

- Тільки вона, зважаючи на все, це не січе.

- Ну нічого. Поясню при нагоді. А ти, якщо надумаєш, тільки щоб робота не страждала, окей?

- Ображаєш.

– Уточнюю.

У Темного увімкнувся телефон. Надійшло повідомлення на електронну пошту. Від його людини, яка була відправлена ​​навести довідки про… Так, Марк це зробив. Чотири дні мучився так і так, але потім таки набрав потрібну людину і розпорядився нарити все, що можна про Тетяну. І той нарив…

- Гаразд, коротше, Гарік. Поїду я, - сказав він другові.

- Ну, ок, давай, - змірявши його підозрілим поглядом, обізвався Гарік.

Вони обмінялися рукостисканням і Марк рушив до виходу з ресторану. Там Катя.

- Ма-а-арк, любий, - одразу до нього кішечкою, - я та-ак скучила за тобою. Куди ти зник?

- У сенсі зник? - роздратовано.

- Ну-у, не дзвониш, не пишеш, - не витримавши пронизливого погляду його сірих очей, пропищала дівка.

- А повинен?

- Ну-у, я думала…

Темний посміхнувся. Ні, ну ось як так? Розумна ж наче дівка, хватка. І скільки таких інших. Які реально думають, ні, просто впевнені в тому, що їхня "зірка" чарівна. Дала, як попросили і все, вєрняк, гарантія того, що за неї на ній одружаться.

- Дівчинко моя, - сказав він схилившись до її вуха, - Я тобі зробив гарно, ти - мені кілька разів добре. На цьому й розлучимося, зрозуміла?

Дівчина здивовано заплескала синтетичними віями.

- Ось і розумниця, - з усмішкою клацнувши її по носі, Темний вийшов з рестика.

Рушив до машини. Сів за кермо. Його аж крило від бажання якнайшвидше відкрити надісланий файл і в той же час, чорт знає чому, чоловік боявся це робити. Одна справа розуміти, що у Тані був хтось після нього і що тепер є дитина, інша просто на власні очі це побачити. І не прибити мудака через те, що кинув її. Хоча, а хіба він сам не вчинив так само? От тільки у Темного залізний привід був. Залізобетонний. А цей невідомо чому…

Вечірніми вулицями долетів до своєї квартири швидко. Вона знаходилася на останньому поверсі новенького житлового комплексу, що розташовувався у зеленій зоні. Елітний, з потужним сек'юріті, на території рестик, хороший супермаркет і таке інше. Сама квартира простора, двоповерхова, з власною терасою на вулиці. Панорамні вікна, багато простору, по-максимуму будь-якої навороченої техніки і, звичайно, особиста крута охорона. Гарно. Дорого. Статусно. Тільки Темний все частіше ловив себе на думці, що йому холодно у цій квартирі. Що не вистачає чогось. У квартирі та в житті. Ось реально. Все є начебто, а все одно чогось не вистачає.

Поставив тачку у паркінг зайшов у квартиру. Пройшовся до бару, налив там собі ще алкоголю. З келихом у руках подався до кабінету. Сів за стіл, увімкнув ноутбук. На великому екрані читати зручніше.

Так, все, досить.

Більше зволікати не вийде. Відкладати нема куди. Може, ну його? Навіщо йому ось це все? Навіщо копирсатися у минулому Тетяни? Вони давно чужі люди. Та й що в них було? Одне літо та трохи осені. І страшний фінал.

Відкрив файл. Там дата народження, рідне містечко, батьки, школа, медичний коледж. Тоді ще медучилище. Не закінчила… Чому цікаво? Адже так хотіла, ні, просто мріяла стати лікарем. Чому тоді… А далі… Далі — дата народження її сина. П’яте серпня дві тисячі одинадцятого року.