Глава 6

Тринадцять років тому

- Дай краще я тісто замішу, бо ти не вмієш! Переробляти потім доведеться, лише продукти псувати, а вони грошей коштують, – казала мама.

Я вже десяток разів пошкодувала про те, що запитала її поради як пекти пиріг зі сливами, слово честі. Краще б подивилася в Інтернеті, але що вже тепер?

- Мамо, я сама хочу все зробити.

– Ой, сама вона. Руки в тебе не з того місця ростуть, щоб сама. Ось я у твоєму віці вже й пекла й борщі варила, а ти не вмієш нічого. Не господиня. Ось хто тебе заміж таку візьме, га?

Це було не вперше, коли я пробувала щось сама готувати або робити щось по господарству. На кшталт пришитого гудзика, наприклад, і тому подібного. І щоразу було ось так ось. В інший момент я звично здалася б, дозволивши мамі все зробити за мене, але не в цей. Адже для Марка хотілося приготувати саме самій. Дуже дуже хотілося, щоб він поїв саме те, що приготовлено моїми руками. А хлопець обмовився, що любить сливи та солодке і ось я і вирішила…

- Мамо, а як мені чогось навчитися, якщо ти не даєш мені це робити?

- Це я не даю? - вигукнула мама. - Це ти вчитися нічого не хочеш! Одні гулянки в голові!

- Які гулянки? Я не буваю ніде.

- Ще не вистачало, щоб вешталася десь! Люди що скажуть? Дай тісто замішу!

- Ні, я сама, сказала ж.

– Сама! Осоромишся перед колегами! Скажуть, доросла дівчина, а готувати не вміє!

Офіційно, тобто для мами з татом пиріг призначався моїм колегам. Начебто частування на подяку за теплий прийом та підтримку на практиці. А так хотілося б поділитися з ними своїм щастям. Але я не могла цього зробити. Вони б не зрозуміли, засудили...

А як же інакше? Марк мене на вісім років старший та ще й "бандит" для тата. Просто тому, що тато всіх бізнесменів вважає бандитами. А вже тих, хто має татуювання - поготів. Ще й ця історія із пораненням! Ні, ну, звичайно, я теж так вважала. Але я вмію визнавати помилки, розбиратися, а от батьки - ніколи.

Марк не бандит, він бізнесмен. І в нього все чесно настільки, наскільки це, в принципі, можливо в нашій країні. Але конкуренти в нього небезпечні і саме вони влаштували цей замах. Щоразу, як я згадувала нашу розмову про це, все всередині стискалося від занепокоєння за нього, адже їх досі не впіймали. Так що не знаю, що там придумав хлопець Лізи заради понтів, але Марк ніякий бізнес не віджав. А Темний це так, прізвисько. Як у всіх хлопців. Ось.

- Не зганьблюсь! Все в мене вийде.

Пролунало дуже невпевнено. Стало страшно, що, ну, може, і справді пиріг не вдасться і Марку не сподобається.

- Ну, і роби тоді все сама. І кухню за собою вимий, а то завжди доводиться все за тобою прибирати! - сказала мама і вийшла з кухні. І дверима грюкнула, так.

Так, добре…

Я збігала до своєї кімнати до комп'ютера і там пошукала в Інтернеті рецепт пирога. Виявляється, їх розписують прям покроково, тож можна було маму й не питати. Це все так, безглузда звичка.

Замісивши тісто, я вилила його у форму. Зверху виклала очищені від кісточок та порізані на половинки сливи. Щедро посипавши цукром та корицею відправила до духовки, яку ввімкнула заздалегідь. Встановила на телефоні будильник за сорок хвилин, як було зазначено в рецепті. Почала мити посуд.

Раз у раз я згадувала, як ми з Марком щодня минулого тижня довго спілкувалися. Тобто як довго? Сумарно, звісно, ​​адже мені треба було працювати. Хоча мене стали залишати на добові чергування, а тому якщо вночі, то...

Всередині розливався гарячий трепет. Незнайомий, хвилюючий, азартний. Ми лише день не бачилися, а відчуття, що цілу вічність. Я шалено сумувала за ним.

І, ніби Темний зміг прочитати мої думки, на телефон надійшло повідомлення.

Temniy: “Привіт! Як справи?”

Я мало не застрибала і не заплескала в долоні від радості, що він написав. Значить, думаєте про мене. Теж сумує. А не так, як казала Ліза, що, мовляв, будь обережна і не довіряй. Це вона із заздрощів, швидше за все. Її Дімі до мого Марка як до Місяця…

Мого, ага. Те, що ви просто спілкуєтеся, Таня, не означає, що він уже твій. Тобі зустрічатися ніхто не пропонував. І закохуються не в крутість. Ти ось сама хіба у Темного за те, що він крутий…

Я хитнула головою. Ні в кого я не закохувалась! Ще чого! Але й заздрити правда нема чому. А, значить, раптом Ліза має рацію? Вона старша, досвідченіша. Мало що можна розповідати.

Приблизно так мене й мотало день у день і це страшенно виснажувало. І водночас… Я ніколи в житті нічого подібного не відчувала. Мене ні до кого ще так не тягнуло. Ні разу моє серце не розганялося так сильно від того, що хлопець мене за руку взяв.

Tanya Aphanasieva: “Привіт! Все чудово. Ось пиріг зі сливами печу. А твої як?”

Відповідь Марк почав набирати одразу.

Temniy: “А я валяюся і подихаю від нудьги. Добре, що завтра вже виписка. А що за пиріг?

Tanya Aphanasieva: "Зі сливами!"

Temniy: "М-м-м, я хочу!"

Прозвучало якось дуже…. Дуже двозначно. І таких моментів було вже кілька. Ось, начебто ми з ним обговорювали звичайні, якісь буденні вещі. Сміялися. У Марка чудове почуття гумору. Він дуже смішно жартував. Але іноді якесь ненароком кинуте слово, погляд, швидкоплинний дотик… І…

І, Таня, якщо пиріг не вдасться, ти отримаєш від мами і Марк заразом дізнається, що ти ніяка господиня, хоч розповідала йому зовсім інше.

Tanya Aphanasieva: "Тоді завтра вранці спробуєш!"

Temniy: "Спробувати - це я завжди за, крихітко!"

Я відчула, що червонію. А ще посміхаюся, як дурненька. Господи, Таня…

Залишалося ще двадцять хвилин, тому я взяла з кімнати підручник і сіла в кухні його читати. Але, звичайно ж, не змогла вникнути. Терміни та поняття зникали, а замість них я буквально бачила обличчя Марка. Його посмішку. Погляд сірих, наче грозове небо, очей. Втім, на мене вони дивилися якось… Особливо! Не так, як на інших.

Коли діставала пиріг із духовки, у мене руки тремтіли. Хоч би вийшов, ну, будь ласка!