Глава 4 (1)

Таня

– Як продали? – я не вірила своїм вухам.

Кабінет Бориса Юрійовича хитнувся перед очима, а крізь стукіт пульсу у вухах глухо лунали слова боса про те, що він продав ресторан Темнову. Глухо лунав вирок.

- А ось так, Танечко!

Далі слідував емоційний опис причинно-наслідкових зв'язків того, як вийшло, що все моє життя полетіло під три чорти. Я не чула. Просто сиділа і, сліпо дивлячись перед собою, намагалася якось прийняти те, що моє впорядковане життя полетить до біса через Темнова.

– Я рук не опускаю. Почну все з нуля – нічого страшного. А цей... Віджати, знаєте, одне, а от рулити зовсім інше. І я пропоную вам усім піти разом зі мною.

Піти? Але як? Унікуди? Ні, звичайно ж, я не залишуся працювати в місці, яке куплено Темновим. Якою ж дурепою я була спокійно живучи ці п'ять днів і вважаючи, що більше не побачу його. Що він просто так приїхав, ага? Що оскільки бос мовчить….

- Я розумію, все це треба перетравити. Подумайте. Але, майте на увазі, Темнов явно своїх сюди приведе. Він у цій кухні людина нова. А я вже п'ятнадцять років як… Знаєте, скільки вже знайомих? Важко буде знайти роботу в когось із наших, якщо дізнаються, що я не був задоволений.

- Ви погрожує мені? - не вірячи своїм вухам, перебила я.

- Та що ви, Танечко, у жодному разі... Я так, ділюся інформацією.

- Можна мені піти? У мене… Зустріч за десять хвилин по мережі з постачальником, - видавила я.

- Звичайно, Танечка. Ідіть, працюйте. Давайте розмову до понеділка відкладемо?

Судомно кивнувши, я вилетіла з кабінету директора ресторану. Опинившись у своєму, сліпо обвела поглядом простір. Я тут рік. А раніше адміністратором два. Пам'ятаю, якою щасливою була, коли вдалося влаштуватися до ресторану такого високого рівня і на хорошу зарплатню, яка дозволила мені й моєму синові жити, а не виживати. Адже ми з ним самі на всьому світі і допомогти нам нема кому. Батьки відмовилися від мене, коли дізналися, що я…

Колись через Темнова загинула моя мрія стати лікарем. Але в мене з'явився Гордій. Мій найулюбленіший у світі хлопчик, сенс мого життя. Тепер через нього ж мені доведеться все починати з нуля. У кращому разі…

- Тань, ти тут? Я від Льошки таке чула. Що нас продали Темнову! - влетівши без стуку до мого кабінету, заторохтіла Катя.

Я розумію, що повинна була спочатку адміну сказати чисто по ієрархії, або ще краще загалом уточнити у боса, хто і як повідомить персоналу, але вже раз…

- Так, Кать. І бос пропонує всім піти. А інакше “вовчі квитки” організує.

- Що?

- Тільки, я тебе прошу, не треба йти і всім розповідати, гаразд?

- Та я могила, - дівчина зробила рух начебто закриває рот на замок. – А ти що? Підеш? Я ось точно ні.

Загадково посміхнувшись, змахнув віями наче метелик крильцями.

- Мені тепер дивіденди покладені, сама розумієш, - це вона про ту їхню ніч, про яку я вчора не погодилася слухати. Наївна. – Я, якщо хочеш, і за тебе попрошу. Ми тебе тут всі любимо.

- Ні! - зайве поспішно випалила я. – Не треба за мене просити, будь ласка. Я… Я ще не знаю, що робитиму.

- А, ну… Гаразд.

- Катю, тільки я тебе прошу.

- Та всі вже й так знають. У стін є вуха. Але я нікому. Гаразд, я піду працювати.

Хоч би він мене не впізнав! Ну, будь ласка, хоч би не впізнав.

Всю мою істоту скувала страх. Що буде, якщо Темнов дізнається про нашого сина? Дізнається, що я його не послухалася? Що втекла з лікарні, що не зробила аборт?