Глава 6

Андрій

Для мене було шоком побачити Наталю. Якщо мене не підводить пам’ять, то їй ходити ще місяць. Чому завчасно? Невже нерви через нашу розлуку дали цей збій? Я не хотів нічого їй заподіяти, але терпіти не міг. Певно я егоїст, але так на краще. Навіть легше дихати стало. Тепер я щасливий з Лілею, ми помирилися. А колишня обов’язково знайде своє щастя.

Не в гуморі повертаюся до палати. Не хочу далі нервувати Наталю, а також не вдалося домовитися за окрему палату. Та кохану не можу залишити саму, вона важко перенесла пологи і на грані нервового зриву. Все вважає, що з неї не вийде хорошої матері і взагалі інколи кричить, що не потрібна їй дитина. Звертаю це на гормони і переживання, щойно вона народить все зміниться.

Біля дверей бачу картину, як непритомну колишню везуть по коридорі. Спантеличений. Запитую, що сталося та отримую лише презирливий погляд. Здається всі вже в курсі ситуації, що трапилася в нашій сім’ї.

— Що з нею? — запитую в Лілі.

— Погано. Не знаю, втратила свідомість, — зводить плечима і знову лягає на кушетку.

— Ти може б походила, адже потрібно рухатися, щоб легше родити.

— Краще б про дружину подбав, їй погано. Мені ж норм і твої повчання не потрібні.

— Котик, не нервуй. По-перше, вона вже не моя дружина, а по-друге тебе не можу залишити.

— Ти егоїст! З нею ще не розлучився і взагалі, то твоя дитина також, — кричить.

— Припини, — сідаю поруч і цілую в плече, адже жінка невдоволено відвертає обличчя. — Ти знаєш ситуацію і я не хочу в соте з тобою це обговорювати, — намагаюся не підвищувати голос. Нещодавно Ліля дізналася про вагітність Наталі і тепер виносить мені мозок, що я повинен приділяти їй також увагу, хоча б заради дитини. Тільки я так не можу, адже їй буде краще, якщо забуде мене і ні на що не сподіватиметься.

— Спитай для мене, я переживаю.

Вона за мене так не переживає, як за колишню. Інколи навіть ігнорувала мене, а тут така турбота. Ніколи б не подумав, що Ліля зі своїм темпераментом і складним характером буде так тепло відноситися до суперниці.

Встаю і мовчки виходжу. Спочатку хочеться піти геть: біс з цими бабами! Одній кохання подавай, а інша командує. Йду на вихід з певними намірами, але не насмілююся залишати Лілю, тож викурюю цигарку і повертаюся назад. Одразу підходжу до чергової медсестри і запитую про Наталю.

— А ви хто їй будете? — зводить на очі окуляри, через що очі вдвічі збільшуються. От нащо так робити? Аж смішно.

— Чоловік, — дістаю паспорт і показую штамп про шлюб. Що поробиш, тепер буду на два фронти.

— Почекайте, — бурмоче і кудись йде.

Майже пів години чекаю на неї, адже розумію, що повертатися до Лілі ні з чим не можна, вона прийде в шаленство. Терпляче чекаю і нарешті бачу жіночку.

— Вона в операційній, — віддихається і робить щенячі очі. Аж гидко дивитися! Не знає її, а робить вигляд, що зараз заплаче.

— Щось з нею чи дитиною? — на диво спокійно запитую. Не думав, що по відношенню до колишньої буду таким холодним. Вона нічого поганого мені не зробила.

— Я деталей не знаю, але рятують обох.

— Дякую, — збираюся повертатися до Лілі.

— А ви куди?

— В мене коханка в п’ятій палаті, — іржу з ошелешеного вигляду працівниці. Здається в мене також щось з нервами, бо сам не очікував від себе такої поведінки.

— Що з нею? — одразу запитує Ліля, щойно я опиняюся в палаті.

— Поки не відомо.

— І ти тут замість того, щоб підтримати її. Вона вагітна твоєю дитиною! Як ти можеш бути таким черствим?!

— Я нічого їй не винен. Кохання пройшло, тож вона має тепер покладатися на власні сили. Не повинен же я бігати за нею. Аліментів буде достатньо.

— Козел! — сердиться.

Я мовчки дивлюся на неї. Ледь стримуюся від грубих слів. Трішки потерплю, поки її гормони вщухнуть, а вже потім нехай забуває про свої маніпуляції. Ти ба, яка принцеса капризна знайшлася! Хай і не думає мною керувати.

Приходить лікар і за проханням Лілії мене просять вийти з палати, бо нервую вагітну. От же ж невдячна дівка! Я тут заради неї готовий на все, а вона ще показує характер.

Тепер мої нерви за гранню червоної позначки, тож впевнено йду геть. Нехай сама народжує, щоб ніхто не заважав. До завтра відпочину, бо останнім часом мало спав. Одразу викликаю таксі та їду додому не чекаючи ласки від коханою, котра раптом би передумала і покликала назад.

Вже вдома роблю висновок, що так набагато краще і спокійніше. Мало нервів від Лілі, так ще й інші дамочки викликають неприємні відчуття. Всі таки кислі, ніби на каторгу. Я звісно чув, що жінкам боляче народжувати, але не думаю, що так сильно. Враження ніби вони навмисне так роблять, щоб викликати провину і жалощі у чоловіка. Ліля, наприклад, навіть не кричала, інколи кривилася, але не робила кислу і нещасну фізіономію.

От чому кохаю цю жінку і захоплююся нею. Вона лідер, ніколи не чекає подачки і вирішує всі проблеми самостійно. Певно просила мене вивести з палати, щоб я не бачив її болю. Гідний вчинок з її боку. Потрібно і іншим жінкам брати приклад.

Беру пляшку пива і сідаю за перегляд фільму. Так вдається трішки вгамувати злість. Не щастить з жінками. Одна надто простодушна, а інша вибаглива.

— Так, на сьогодні годі з мене жінок, — командую собі і набираю друга по-роботі. Той ніколи не відмовить і завжди за любу ідею. Одразу настроюємося на бар. Нам обом не завадить зняти стрес.

Приходжу до тями ближче до обіду. Не думав, що так нап’юся. Майже нічого не пам’ятаю. Що ми робили в клубі? Як повернувся додому? Провал повний.

Все починалося нормально. Культурно з пляшки пива та піци. Потім же горілка і скоріш за все ми випили достатньо. Голова тріщіть, а очі печуть. Давно так не пив, от дурень.

Холодний душ трішки приводить до тями. Щойно повертаюся у кімнату бачу кілька пропущених дзвінків.