Глава 4

Наталія

Не можу заспокоїтися, розмова з чоловіком залишила душевну діру скрізь все тіло. Що він таке сказав? Нащо? Ми сім’я і в нас все буде добре. Трішки часу і Андрій заспокоїться. Він обов’язково повернеться. Не може кинути нас!

Скільки часу сиджу на підлозі не знаю. Дивно, що я майже не плачу. Здається всі сльози в дитинстві виплакала. На душі пусто і темно. Дивлюся в одну точку та здається не реагую на сторонні звуки.

Десь в далині чую тріск, шум. Нічого не розумію. Потім перед очима з’являється обличчя подруги. Та щось каже, але я не чую, заважає шум у вухах.

Невагомість, ледь відчуваю ноги. Здається мене несуть, або я сама йду. Дивний стан, ніби п’яна. Потім очі самі собою заплющуються, але я не сплю, а десь літаю. Голова паморочиться, щось гудить і в очах з’являються темні кола.

Здається в мене якесь затьмарення. Дивне відчуття. От ніби лежу на своєму ліжку, але в той же час не відчуваю свого тіла. Хочеться розплющити очі, сказати, що зі мною все добре, але нічого не виходить. Залишається сподіватися, що скоро я прийду до тями. Не хочу знову потрапити в лікарню. Рік там був жахливим.

— Наталю, скажи хоч щось! — нарешті доноситься до мене голос Лєри. — Та прийди ж ти до тями!

Таки розплющую очі. Примружуюся від яскравого світла і намагаюся сфокусуватися на силуеті подруги. Дуже важко, але таки вдається. Кілька разів кліпаю і здається вже в повному порядку. Тільки от в горлі пересохло, що не можу вимовити ані слова.

— Ти як? — підносить склянку з водою та допомагає піднятись на лікті.

Жадібно п’ю воду ніби то кілька днів не пила. Спрага мучить так, що язик в роті став важким і непорушним. Вгамувавши спрагу відповідаю подрузі на запитання в очах:

— Мені вже краще.

— Ти геть здуріла?! — обурюється. — Нащо себе так доводити?

— Нерви, нічого не можу вдіяти.

— Люба, тобі потрібно берегтись заради дитини. Він не вартий тебе!

Нічого не можу відповісти, адже сльози знову навертаються. Як він так може? Як?

— Все добре, — обіймає мене Лєра і гладить по голові, мов мале дитя. — Я з тобою. Поплач, стане набагато легше.

Її дії викликають в мені жалість. З кожною секундою все більше наступає пік мого терпіння і я реву, мов істеричка кричу та проклинаю Андрія. Лєрка ще подушка дала, щоб я могла її добре гамселити.

— Ненавиджу! Який же ти бовдур! Негідник! Нікчема! Безголовий покидьок! — кричу, гамселю подушку і з кожним ударом усміхаюся. Сльози поступово переходять в сміх. Так не довго збожеволіти. Сподіваюся до цього не вийде. Зате для себе я відкрила стільки нових слів. Точніше, я їх чула, але ніколи не використовувала. От тобі і новий досвід у житті. Немає лиха без добра.

— Полегшало? — усміхається Лєра і простягає знову склянку, але вже з молоком.

— Коли ти встигла? — відпиваю теплу рідину.

— Ти надто була заклопотана розмовою з чоловіком, — сміється. — Тож я встигла ще і вечерю розігріти.

Їсти не хочеться, але мовчу, адже нотації мені зараз не потрібні. Тим паче розумію, що дитя ні в чому не винне. Волочу ноги на кухню під пильним контролем подруги. Навіть не уявляю що б робила, якби її зараз не було зі мною поруч.

— Гадаю на сьогодні досить вражень. Зараз відпочивати, а потім поговоримо.

— Ти права, я дуже втомилася.

На такій ноті ми йдемо спати. Виявилося, що в без свідомості я пробула майже дві години. А здавалося, що кілька хвилин. Добре встигла налякати подругу. Ще б трішки і вона викликала б швидку.

Прошу Лєру спати разом зі мною, боюся сама.

Прикро, що думки не дають спати. Лежу, не ворушуся, щоб не турбувати подругу. Вона швидко заснула, а от в мене очі аж ніяк не хочуть заплющуватися. Погладжую живота і молюся, щоб наш татко таки повернувся, передумав і полишив це божевілля.

Андрій

Таки звичка грає свою роль і я прокрутився всю ніч, не міг нормально спати. Не вистачало сопіння Наталі і її обіймів. Навіть закралася думка, що таки кохаю її. Тимчасове затьмарення пройде і в нас все буде добре. От тільки варто було згадати Лілію і все... серце щемить, а бажання отримати її перекреслює будь-які думки стосовно дружини. Зрештою приймаю рішення, що потрібно рубити з кінцями та не морочити нікому голову.

Вперше прогуляв роботу, вигадав невідому хворобу. Начальник навіть не став потребувати ніяких лікарняних, а сказав, що дасть кілька днів підлікуватися. Я завдячую йому цим, адже не здатен зараз нормально думати.

З чого розпочати своє холостяцьке життя? Цікаве питання на яке не маю жодної відповіді. З одного боку хочу побачити Лілю, але гордість заважає. Досі з мене принижень! Вона стільки мною крутила, що тепер нехай сама бігає.

Закидаю наживку повідомленням новини Івану і даю завдання, щоб хтось розповів жінці. Впевнений, що вона шукатиме мене щойно дізнається про розрив з Наталею. До останнього вірю в щастя поруч з нею.

Стосовно дружини? Поки не хочу її турбувати. Нехай спокійно виходить та народить, а вже потім попрошу розлучення. Знаю її ранимий характер, тож кожне слово наближає її до нервового зриву. Розумію, що мій вчинок приніс їй багато болю та не можу

по-іншому, мої нерви також не залізні. Та й нащо відтягувати неминуче?