Розділ 5

-Дякую. А ти? - запитала я, поглянувши на нього.

-Я? А що я?

-Ти бував тут колись?

-Якщо чесно я не великий любитель цього.

-Чому? - я була здивована від його відповіді.

-Я просто ніколи не пробував грати в боулінг.

-Ти ніколи не грав? Серйозно? - я була в ступорі.

-Так. А чому це так для тебе звучить дивно?

-Ну може тому що в моєї містечку всі грають в цю гру.

-Але вони це не я.

-Так вибач. Я не подумала і ляпнула. - я була трохи на себе ображена. Як я могла нести таку чуш. Але я відчула підтримку Джейса і я була вдячна йому за це. 

Ми ще трішки пограли. Він вже почав краще грати. І, зібравшись, ми пішли додому. Він провів мене. Біля дверей ми зупинилися і я вирішила подякувати йому ще раз.

-Дякую тобі за цей час.

-Немає щащо.

-Ні справді. Я давно так не розважалася.

-Якщо чесно то мені теж сподобалося проводити з тобою час. - від обняв мене і я знову відчула тепло. 

Я вирішила запросити його на каву так як згадала, що нікого немає бути дома.

-Може хочеш зайти? Можемо випити кави чи чаю. - промовила я ледь вибравшись з його міцних обіймів.

-Ну. Я не проти цього.

-Ну тоді заходь.

Я відчинила двері і ми зайшли в дім. 

-В тебе гарно. - промовив хлопець.

-Це не мій дім. Це дім татової сестри та її чоловіка.

-О. Ясно.

Ми зайшли на кухню і я почала шукати каву. Як виявилося вона закінчилася.

-Вибач. Кави не має, але є чай. Будеш? - розповіла я .

-Давай.

-Ось тримай. - промовила я подаючи чашку з чаєм.

-То які в тебе плани на завтра?

-Робота після цього хочу забігти в бібліотеку.

Він відсторонив чашку і здивовано запитав.

-Ти хочеш на канікулах читати підручники?

-Ні. Я хочу найти роман, який дуже хочу прочитати.

-У мене є дуже багато цікавих романів приходи і разом почитаємо.

Я була рада його пропозиції. Зустрітися з ним та ще й почитати. Я звісно погодилася.

-Приходи коли завгодно. Але тільки не до Бена, а до мене. Будеш іти, щоб почитати напишеш і я тобі скину адресу.

-Гаразд. Звісно.

Ми попрощалися з ним. На прощанок він мене ніжно поцілував. Від цього поцілунку я відчула себе знову на сьомому небі. І він пішов.

На наступний день до мене подзвонила Кіра і хотіла зустрітися. 

Ми зустрілися в кафе і вона почала розповідати.

-Привіт подруго. В мене погана новина. Батьки почали більше контролювати мене нащод учоби. З завтрішнього дня мені не можна нікуди виходити. Я під домашнім арештом.

Я була здивована адже її ще ніколи не закривали під домашній арешт.

-Чому?

-Пам'ятаєш того тижня я попросила тебе, щоб ти сказала моїй мамі, що я у тебе, бо мене запросив Антон ( хлопець Кіри).

-Да я пам'ятаю. Але я так і сказала.

-Тьотя Люба розповіла їм, що мене у тебе не було.

-Коли це сталося?

-Вчора вона прийшла до мої мами про щось поговорити по роботі і розповіла.

-От корова.

-І не кажи. Тепер я не зможу бачитися ні з тобою, ні з Антоном. Та взагалі ніким!

-Співчуваю. Я б не витримала.

-Я не знаю, що я буду робити без вас.

-Але нам ніхто не забороняє переписуватися, спілкуватися по інтернету.

-Ну це то так, але живе спілкування краще. 

-Не хвилюйся ми щось придумаємо.

-Сподіваюся.

Ми з Джейсом не спілкувалися пару днів тому, що тьотя Люба, дізнавшись що я привела в дім хлопця, заборонила мені бачитися з ним. Звісно я не збиралася її слухати, але що зробиш. На телефон він не відповідав, а де його дім я покішо не знала. Я хвилювалася тому вирішила дізнатися адресу дому. І в цьому мені допоміг Стас. Ми з ним дуже здружилися. Він став мені другом після Кіри звісно. З нею ми теж давно спілкувалися через те, що до універу залишилося менше місяця і вона не покладаючи рук вчилася ну і через арешт..

Дізнавшись від Стаса адресу, я миттю поквапилася. Не знаю чому но я була впевнена, шо він там.