Роздiл 15

Ангеліна

На початку лекції я ніяк не могла заспокоїтися.

- Може не треба було напис залишати? - засумнівалася я в своєму посланні.

- Чого це? Нехай знає нахал, що з нами зв'язуватися небезпечно, — безстрашно заявила Дашка.

- Сам напросився тим більше — Мел теж вважала відповідь для Шуліки по заслугах.

Ось як лікування від нападів нахабства оцінить сам цар жаб, мені було страшнувато здогадуватися. Зате повеселилися чудово. Зібрали поблизу всіх голубів на приманку і запросили в ресторан на колесах.Не чекали, поки голуби в ресторані розгуляються від багажу. Побажали пташкам «смачного» і побігли в аудиторію до приходу викладача.

- Сподіваюся, тепер цар жаб відстане, — розмріялася я, - у нього є до кого приставати. Еріка готова годувати, поїти і слинки підтирати. Ось нехай там в болоті своєму і сидять.

- Ой-йой, здається Марк з дружками болото переплутали, - Мелісса показала на двері.

Одного погляду на хижаків вистачило зрозуміти…

Час рятуватися!

Як?

Ми не змовляючись залізли під стіл і там вирішили подумати.

- Хто вам потрібен, говоріть? - перепитав викладач, великий фанат птахів і комах. Ми його називаємо іноді кліщем, коли сильно чіпляється на опитуваннях.

У щілинку під столом я підглядала.

Марк, скуйовджений і сердитий, розмахував щіткою в руці. Кровожерливо вдивлявся до лав студентів, і крок за кроком наближався.

Алекс кинувся до телефону, але Даша встигла вирубити звук.

Кир в цей час запудрював викладачу мізки.

- Нам потрібні три студентки, які забули своїх голубів. Ми дуже хочемо їм голодних птахів повернути. Дозвольте дівчат забрати ненадовго?

Викладач повірив, він взагалі з привітом.

- Ціную ваше ставлення до птахів. Але як мої студенти могли таке допустити? Зізнавайтесь, хто голубів покинув? Будете писати доповідь нам до наступної лекції на тему відповідального ставлення, — суворо зажадав щиросердно зізнатися.

Ми під столом вже лягли.

Попадос! Нам доповіді тільки не вистачало. Кліщ не відстане, поки все йому не здамо.

- Знайдемо і покажемо вам, не хвилюйтеся, - пообіцяв Кирило.

Потрясла приманкою з прищіпками для фортуну. Половина відлетіла.

Завтра ж зміню на іншу, якщо не допоможе.

Хоч би не знайшли. Хоч би не знайшли. Хоч би не знайшли.

Шепотілися ми між собою.

Ні, не тому що боїмося. Не дочекаються хижаки. Просто не треба на нас облаву влаштовувати, пристойних студенток. Лекцію зривають, а їм викладач, мало дякую не говорить. Злочинницями себе почуваємо.

Важкі кроки наближалися. Якщо не знайдуть хижаки, добрі однокурсники здадуть за безкоштовно. Доповідь писати ніхто не хоче.

Кросівки Марка пригальмували поруч і потопталися. Підозрілі смішки стало виразніше чути.

- Уху-ху…

Що я там про не боїмося думала?

Вже час план відступу готувати або пронесе ще?

Раптом сам з собою сміється, і таке буває. Психам можна пробачити.

- Ось ви де причаїлися, паразитки ... самі вилізете або щіткою в посліді допомагати?

Упс. Не пронесло.

Шуліка винюхав нашу засідку. На скромних, беззахисних дівчаток зібрався щіткою нападати.

- Не заважай нам лекцію слухати, - Даша зробила спробу захиститися і поповзла вперед по ряду.

- На перерві приходь, - відганяла гада я разом з Меліссою.

- Надовго не затримаю, вилазьте, кому сказав — і потряс брудною щіткою у нас перед обличчями. - Вони тут! Плакали під столом. Навзрид.

Писець пернатий!

Марк тільки й знає мене ганьбити, і подружок заодно.

Коли вилазила, відчувала, що горю вся від хвоста до підошви на кедах. Мелісса теж виглядала не краще. Однокурсники тикали пальцями, гламурна зграйка дівок реготали.

Дзуськи я ще повірю в приманку на талан з прищіпками.

У коридорі Даша з Алексом вже стояли. Блондин встиг подругу перехопити в спробі втечі.

- Зізнайтесь, чия ідея на мій автомобіль напасти?

Навис над нами грізний Шуліка і загрозливо щітку виставив.

- Чого відразу напасти? - пішла в атаку Дашка, - пташок годували, добру справу зробили.

Алекс з Кирилом розреготалися.

- І чому на моєму автомобілі? – все більше злився Марк, хижий сказ загострився.

- Голубам видніше. Вибрали твій, отже, не просто так.

Мелісса з Дашею намагалися нас вигороджувати, але я не стала.

- Ідея моя, дівчатка ні до чого, — неважливо, що Даша придумала, адже подруги хотіли провчити його через мене. - Ти діставав своїми жартами і дражнив, вважай, що отримав відповідь.

Подруги хотіли спростувати, та тільки сенсу я не бачила.

Ця розмова стосувалися мене і гадського Шуліки.

Чим він зараз же і скористався. Як знала, що в будь-якому випадку, звинуватить мене більше всіх.

- Тоді з тобою буде окрема розмова, - схопив за руку і відтягнув від усіх на відстань. Потім продовжив: - зовсім знахабніла, тихоня? Гадаєш, я так тобі це подарую?

Я задумалася ... зганьбити ще більше не зможе.

Чого хоче поки незрозуміло.

- А що ти зробиш? Щіткою брудною стукнеш? Ну давай, давай, не промахнися — показала так, що не боюся. Потім, вдома поплачу, поки треба триматися.

Зараз же своє знаряддя опустив.

- Ти маєш рацію, мало тобі дати щіткою по дупі за мою тачку. Але і забувати я нічого не збираюся. Знаєш що, Янголятко? Дуже скоро дізнаєшся і ти мою відповідь. Тобі може навіть вона сподобається... Доведеться виконати одне з моїх бажань.

Сподобається?

Бажання?

Гад збочений. Що він собі дозволяє?

- Тільки спробуй знову напасти. Без язика залишишся!

Взагалі не жартую. Гризну як мій єнот. Хрясь і все.

Ну ось, що йому смішного?

- Аха-ха, ось що тобі сподобалося? - заливався нахалюга, - ні, такого подарунка не чекай. Обійдуся. Цілуйся з дверима, як і обіцяла. У мене теж з ким знайдеться. Придумаю для тебе таку ж добру відповідь і з користю.