Роздiл 7

Марк

- Дівчино, мені води стакан, будь ласка - покликав до себе особисту офіціантку на вечір.

Вирішив пограти в незнайомців, дивлячись на те, що і вона не особливо-то жадає спілкуватися.

На іншу офіціантку не згоден. І ділитися своєю не збираюся, весь час має належати тільки мені. Ха-ха.

Важливо, щоб в образі, пристойна сім'я завітала з татом без рогатки.

- Ось, візьміть ваше замовлення, - в тон мені прикидалася, що не знайомі, ця мала брехушка.

Тільки дійшла до бару. Випив воду залпом.

І підняв руку знову, кликаючи до себе.

- Повторіть замовлення. І скоріше, будь ласка.

І так почав викликати кожні п'ять хвилин, майже безперервно.

Кава, чай, коктейлі на всі смаки застилали наш стіл. На другу офіціантку з закусками навіть не відволікався. Ледве стримував сміх, коли наближалася до мене Ангеліна. А вона ледве стримувала в собі гнів, сердито підтискаючи губи. Вп'яте вже пихкала, далі супилася, після десятої чашки навіть на руку випадково соком бризнула.

Знаю я, це випадково. Мітила на голову і промахнулася.

Заважала відпочивати тільки Горгона, на звук її голосу, весь час хотілося до дошки з заліковкою бігти. Лот за лотом спливав повз тата. Він смикався і перекрикував всіх, налягаючи потім на віскі.

- Сину, у нас вже пів столу склянками завалено, — мама не могла зрозуміти, звідки спрага взялася у мене невгамовна.

- Дегустував, матусю. Буду тепер Капустіних пригощати - мама округлила очі - Все культурно буде, я ж обіцяв.

Наступні дві чашки кави Руслану Капустіну подарував, потім він пити не захотів. Батьки його теж відмовилися. Довелося влаштовувати, куди текло. А текло все під стілець Капустянці. Спливало в три струмки з чашок і склянок.

- Наступний лот «Картина». Робіть ставки, панове, - оголосила Горгона зі сцени.

Тато підстрибнув в азарті, намагаючись перебити Капустіна, мама назвала мазнею і зашипіла йому в вухо. І під час боротьби цього збіговиська, за шкірку від банана на тлі паркану, я ненадовго відлучився. Перевірити, наскільки Здобич для моєї відповіді радіє нашій зустрічі.

Після біганини по моїх замовленнях кожні п'ять хвилин, вона прийшла в себе, з тихоні перетворилася на злу фурію. Нормальний стан, коли поруч зі мною.

- Ну як, обрала вже собі олігарха?

Підкрався ззаду до Янголятка біля бару.

Як знав, що буде рада, якщо підійду. Ще б в багаття мене кинула, так взагалі пострибала від щастя з піснями «Гори-гори, придурок».

- Обрала, уяви собі. Не тебе! - кинула в моє благородне обличчя.

Нормальна вона?

Я ж спеціально ні до кого не підпускав. Коли встигла?

- А кого? Називай, я тут багатьох знаю. Ми олігархи тут всі свої, мішками з капустою мірятися любимо, — прикинувся всемогутнім багатієм, хоча моя сім'я далека від справжніх олігархів.

Ангелок кивнула вперед.

- Твого сусіда по столу. Відразу зрозуміло, хлопець нормальний, вихований. Не зовсім ідіот, як той, що з ним поруч сидить.

А хто з ним поруч сидить? От зараза!

- Зате ти могла б і кращий спосіб придумати, олігархів чіпляти, - видав в помсту я.

- Розберуся без порадників, — прошипіла сердито, - і поки ти тут, нове замовлення забери.

Схопила зі столу великий глечик і всунула мені в руки. Підхопив і втратив момент втечі злющої фурії.

Зі сцени прозвучали привітання Горгони для Капустіних. Щасливий володар шкірки від банана либився і повторював завчено: «Радий допомогти на добру справу». З лотів залишалися тільки статуетка мухи і дірява шкарпетка Гоголя.

З глечиком так і повернувся за свій стіл. У величезному залі складно непомітно наздогнати тихоню з косою. Скоро ховатися почне від мене.

Нічого, відшукаємо…

- Тату, якщо муха з носком тобі не дістанеться, глечик заберемо, - запропонував я пониклому в азарті учаснику бою «чия капуста жирніше».

- А можна відразу глечик? - мамі ідея сподобалася.

- Муха стане моєю як не крути! - на шкарпетку хоч тато не претендував, - тільки Капустіним ніс утремо, відразу звідси їдемо.

- Так-так, чим швидше, тим краще - стурбовано озиралася мама.

Взагалі не зрозумів, до чого такий поспіх. Після першої частини з аукціоном, обіцяли розважалівку. Саме час татові зв'язки налагоджувати, мамі тусуватися з Капустіною. Мені ... відшукати бешкетного Янголятка. І деяких до санітарів відправити.

Замість санітара до столу наблизився відповідальний зі збіговиська. Дуже турбувався здоров'ям Руслана. Бачте, гості помітили темну калюжу від його стільця на проході, раптом не встиг бідолаха добігти, туалет не знайшов. Обіцяли показати і провести екскурсію.

Капустянка звузив в щілину очі, фиркаючи в мій бік.

- А я тут до чого? - відхрестився від спроб звинуватити мене, пристойного.

Тим часом бої мішків тривали.

- На «Муху» знаменитого скульптора початкова ціна п'ятсот євро, — оголосив представник музею.

І почався відлік.

Тато підкинув ще двісті.

Новий відлік. Мама схопилася за серце.

- Ми все одно більше зможемо дати, - огидно засміявся поруч Руслан Капустін.

Дражнить жлобятина.

Татові муху я все-таки вирішив влаштувати. На завдання адже приїхав, нехай пишаються талановитим сином. Капустіним фіга від нашого лота дістанеться.

- Скоріше перебийте і заберіть муху, — почав благати сина Капустіних, - я читав про неї, скульптор ліпив з лайна гнойових жуків. Вам якраз стане в нагоді, жукам подобається капуста. Нам вона не потрібна. Хіба що, над конкурентами пожартувати, не більше того.

Руслан злякано повернувся до батька і пошепки передав могутній склад. Капустіни старші шепнули наступного столу, і так по ланцюжку чутки про муху поповзли.

- Даю тисячу євро, - перебив тато чиюсь ставку.

Під час відліку настала тиша.

І ... ось вона хвилина слави Рогових.

Представник «Мухи» оголосив тата переможцем.