Роздiл 4

Марк

Біля будинку Горгони задер голову на другий поверх, прикинув, де вікно спальні пустотливого Янголятка. Так і знав, світло не горить. Втекла кудись, зараза.

В інших вікнах теж світло вимкнене, будинок невеликий, але багато маленьких кімнаток. У свої минулі три приїзди на додаткову підготовку встиг помітити, що тут багато народу живе, крім Ангеліни: батьки, бабуся з дідусем. І ще дивний чоловік, який постійно на горищі сидить і в мій бік зараз повернув підзорну трубу.

Помахав йому: «Привіт!»

Труба відвернулася.

А ну і правильно. Поговорили і вистачить.

Натиснув на дверний дзвінок. І приготувався до суворого голосу Горгони, слідувати в кабінет.

- Ой-й, ти вже приїхав?

Замість суворого, боязким дзвіночком пролепетала ніяка не Горгона, а донька, відкривши мені двері.

Ось так сюрприз -з. Головне, такий по-звірячому приємний. Охо-хо.

- Міг затриматися, дзьобом застряг у канаві, поки жаб ловив. Але як бачиш, цілий, опльований і готовий до зустрічі з Горг, тьху ти, з Вірою Андріївною.

Розуміння, що викладач може нас чути, стримувало від миттєвої розправи. Можу не встигнути.

Янголятка здуло в кінець просторого передпокою-вітальні.

- Мама через хвилинку приїде. Почекай сидячи на то-о -му стільці.

Вказала під дверима прилаштовуватися.

Прислухався. У будинку тихо, схоже, нікого, крім горищного дивака і Янголятка.

- Ні-і, мені незручно там, - ще б на підстилці чекати запропонувала - ось тут інша справа. Якраз і розібратися не заважає.

Прилаштувався на канапі поруч з дівчинкою, що була червона як рак.

- Роби, що хочеш, ми тебе не боїмося.

Під «ми» зрозумів трійцю.

- Ясна річ. Це ж я боятися повинен. Відчуваєш, як диван затремтів? - вона глянула вниз на сидіння, - так-так, весь трясуся від страху. Скоро рухнемо разом.

Ангелок насупила брови будиночком, відсуваючись подалі.

Грубо наїхати на вреднюку хотів. Збирався навіть накричати. І все ж, щось заважало. Сором'язливо складені долоньки на колінах. А може, зворушливе личко з розкритими небесно-блакитними очима. Біляве волосся вона зібрала в хвіст, який метляв туди-сюди. Часто моргала, змахуючи віями, і нервово закушувала губи, приковуючи зайву увагу.

Все, вважаю зайвим. Нав'язлива картинка переодягання Янголятка зараз же спливає і бісить. Сам не розумію чому, але дратуюся сильніше.

- Чекаю пояснень, Ангеліно! - висмикнув себе з розглядань і дістав чудове послання.

Ще трохи і дзьоб мій розплавиться від оманливої милоти.

- І що тут тобі не зрозуміло? - не дивлячись прошелестіла Ангелок.

Ось! Ось! Косить під тихоню, а знущається як останнє стерво.

- Хоча б чому я птах?

Ну взагалі-то вважаю себе як мінімум левом. А що? Я такий.

- Не просто птах, а Шуліка, - супер, відмінне пояснення - хочеш, на гієну зміню? - ось і показала кігтики тихоня. Добра художниця попалася.

- Давай, тільки спочатку і ти станеш жабою. Замало для мене приготувала. Ще однієї синьоокої не вистачає у лівої лапи.

Там біля правої три сиділи, а біля другої лапи, тільки дві. Ми з друзями потім над цим довго ржали.

- Марку, що ти хочеш від мене ще почути? Що мені шкода?

Гаразд, дам шанс.

- Вибачення зможу прийняти, якщо будеш переконливою. Постарайся гарненько, раптом вийде. Ну-ну?

Закинув ногу на ногу і приготувався слухати.

Ангеліна хмикнула, стрімко підскакуючи з дивана. Дістала з кишені штанів свисток і свиснула три рази. Відчув себе в дурдомі, і сам підстрибуючи від несподіванки. Мабуть, так стрес знімає, напевно цокнута.

- Не буду! Там все правда. І мені не шкода, що написала.

Свисток її підбадьорив.

Каяття і поруч не валялося, злилася тихоня, пускаючи синьоокі блискавки. Бісилася і червоніла. Наводила на підозрілу версію.

- Зрозумів-зрозумів, — притулив до грудей послання безглузде, - Ти просто закохалася в мене. Так і скажи. Тоді теж вибачу так і бути.

- Я? Та якже це?

- Як-як, сохнеш за мною, спеціально в універі вистежуєш. Зараз маму попросила, дати зі мною час провести. Запискою намагалася зачепити.

- І навіщо б я там обзивалася? - подивилася, як на недоумкуватого.

Хм. У цьому місці не все сходилося. Але хто як вміє.

Знову ж таки, тихоні каламутні. Для них будь-які методи хороші.

- Я що, доводити ще повинен? - почав виходити з себе. - Самій час зрозуміти і не сподіватися. В моєму смаку інші дівчатка. І вистачить в свисток дути!!!

Вона знову двічі оглушила. Треба ж, як засмутилася.

- Мені нема чого розуміти, Марку. І довести теж не зможеш. Вхідні двері і то більше подобаються, ніж ти.

Глянув на простенькі двері, потім на себе. Наривається зараза. Шуліку до деревини опустила.

Давав їй шанс самій визнати? Давав.

Час відповіді настав.

- Ні вже, тепер я напевно доведу, - не хотів, а зроблю, - зараз сама переконаєшся. Сядь тільки поруч для експерименту. Ну, якщо не боїшся, зрозуміло. Ха-ха.

- Ні крапельки не боюся, - присіла на краєчку хоробра тихоня, крутячи головою в пошуках незрозуміло чого.

Я теж озирнувся - нікого.

Експерименту ніщо не заважає.

- Ти ... ти взагалі…

Скоріше втопив обривок наїзду губами, накриваючи поцілунком Янголятка рот. Напав, як той шуліка на мишу. І притискаючи її до себе, таранив поцілунком. Спочатку різко, намагаючись довести, провчити, і сам не помітив, як захопився, коли Ангелок розслабилася в моїх руках. Від думки, що їй подобається, тріщала ширінка. Голодний хижий Меч просив собі тихоню.

Тихий схлип Янголятка кинув у жар.

Клац!

Жар раптом змішався з гострим болем на шиї.

- Аа-А-а! Що відбувається?!

Доторкнувся до шиї. Боляче, блін.

Тихоня захихикала.

- Ти напав на мене. І на тебе напали.

І я тільки помітив сірого монстра з забарвленням, ніби маска на морді і смугастий хвіст.