Глава 9

Його поцілунки пломеніють, як сухий хмиз. Просто палають пекельним вогнем. Вони обпікають шкіру, що небезпечно…

Руки петляють моїм тілом. Спина, талія, груди, ноги… Не втрачає нагоди, щоб торкнутися всюди. Зараз нагадує вовка, який доривається до здобичі та хоче все та одразу.

Я також обіймаю. Відчуваю під руками стальні плечі. Вони спокусливі. Але не треба втрачати контроль. Не маю на це права! Жодного!

Утім як це зробити, коли Подольський зовсім не промах? Від його поцілунків у мене добряче паморочиться у голові. Той випадок, коли рада, що лежу, а не стою…

Відлипає від моїх вуст та йде до шиї. Нестримно голубить її. Тіло викручують мурашки. А гостроти додає легка щетина. Зціплюю зуби, щоб не видати стогін, адже приємно до божевільного вереску.

- Не мовчи, - шепоче між поцілунками. - Наталіє, не стримуй емоції. Я відчуваю, що ти їх ховаєш…

Його слова обурюють та одночасно приводять до тями. Нагадують мені про мету хитрого маневру.

Повільно тягнуся рукою до його кишені з ключем та ледве витримую цілунки та доторки. Вони штовхають мене до прірви. Хочуть, щоб я перестала опиратися, ховатися у фортеці неприступності, але ні…

Тільки торкаюся потрібного місця, як Подольський припиняє топити у гарячій пристрасті. Він підіймається наді мною.

Природа дала йому все ж таки привабливі риси, які не можуть не подобатися.

- Це шукаєш? - каже він та показує поглядом на свою ліву руку, яка біля мого вуха.

Повертаю голову. Тримає пальцями сріблястий ключ. Але як? Щось нічого не розумію…

- Він же був у кишені? - обурююся.

- А вже нема, - стискає в кулак. - Я таки зрозумів, що ти вирішила мене надурити, - усміхається. - Дуже просто здалася.

- Хотіла, - зізнаюся та намагаюся триматися спокійно, але важко. Млосність від поцілунків блукає тілом, а також не можна ігнорувати наступний факт - я досі під ним. Хоч нас і розділяє одяг, але відчуваю абсолютно все. І не тільки, як швидко б’ється його серце.

- І не вийшло, - сильніше приковує до ліжка. - А зараз взагалі на грані від програшу…

- Не правда, - ковтаю слину. - Я б не допустила цього.

- І цікаво як? - зазирає мені в очі та немов хоче через них дізнатися правду.

- Не скажу… Краще звільни мене.

- А не хочеш продовження? - знижує голос та вільною рукою заривається у моє волосся та починає розтріпувати.

- Не хочу, - відповідаю та злюся. Я не люблю, коли хтось грається моїми локонами!

- А чому тоді зіниці розширені? - питає зі смішком на вустах.

- Тут світла мало, - знаходжу, мабуть, найдурнішу відмовку, бо лампа, що на стелі, світить у мою сторону.

Паша не вірить. Зариває руку глибше у пасма.

- А що тоді з диханням? Чого нерівне?

- Повітря мало, - бовкаю.

- Цікаво, - не зводить погляд. - А чого тоді тремтиш? Скажеш, що холодно?

- Холодно, - повторюю, але в реальності спекотно, що хочеться зірвати зі себе блузку.

Паша забирає руку від мого волосся та відпускає з полону. Лягає поряд на спину. Я відчуваю полегшення та одразу сідаю на ліжко. Поправляю спідницю, яку задер доволі високо, і обертаюся до нього.

Помічає, що дивлюся на нього, та погрожує:

- Рано чи пізно ти перестанеш брикатися та підкоришся.

- Заради трьох хвилин? - підіймаю брови.

- Мінімум тридцять три, - серйозно мовить. - І декілька разів.

- Так я і повірила, - пирхаю. - Усі герої на словах.

- Ну перевір, - провокує. - До ранку в нас дуже багато часу.

Відвертаюся та відчуваю, що попускає. Тіло більше не тіпає бажання.

- Краще віддай ключ. Я втомилася. Хочу в душ та спати.

- Душ… Також не проти нього.

Подольський різко встає. Скидає піджак, який кидає мені на коліна, далі до нього приєднується краватка, і береться до сорочки. Жваво розстібає її. Перший ґудзик, другий…

- Що ти робиш? - питаюся у нього, а він уже відщібає четвертий.

- Роздягаюся, - дивується з мого питання. А я проти волі спостерігаю за його рухами.

- Для чого?

- Щоб піти в душ, - уже летить мені на коліна біла сорочка, що пахне його парфумами найяскравіше. - Чи ти думаєш, що я тобі вирішив стриптиз влаштувати? - впевнено береться за пояс штанів.

Хоч я бачу все не чітко, але і так видно, що у нього… Якщо говорити чесно - в міру підкачане тіло, до якого кожна з цікавості хотіла б доторкнутися!

Чи бажаю я таку дію? Ні… Так… Не знаю! Відвертаю голову, бо він починає скидати штани, а перед цим кидає телефон на ліжко зі словами:

- Не хочеш зі мною під теплу водичку?

- Ні, - крадькома позираю у сторону.