Глава 6

Якось вони занадто швидко обговорили таємничий проєкт. І, мабуть, не сильно успішно. Паша набурмосений, а його очі задумливі. Батько зі свого боку виражає стурбованість та нервовість.

Мене це насторожує та викликає різнокаліберні думки. Про що таке могли балакати, що в обох такі кислі мармизи? Фантазії вистачає, щоб уявити, але не хочу до цього вдаватися.

Сподіваюся, що Подольський розповість, бо відчуваю, як мене точить цікавість, перемішана з обуренням. Я також хотіла бути присутньою під час обговорення!

Микола вітається з татом та моїм шановним босом, а я тим часом протираю окуляри серветкою та питаю:

- Так швидко?

- Так, - відповідає втомленим голосом батько. - Ви тепер вільні.

- Це добре, - стає зображення перед очима знову чітким. - Я сподіваюся, ви не станете приховувати від мене той невіданий проєкт?

- Не станемо, - подає голос Паша. - Дорогою я тобі розповім про нього. Не переймайся - нічого не ховаємо.

- Який проєкт? - цікавиться Микола, який видно також нічого не знає.

- У кабінеті скажу, - мовить йому батько.

Я чомусь відчуваю дивне, а внутрішнє передчуття підказує, що у казанку бізнесу тато та Подольський хочуть зварити якийсь несмачний кримінал. Таке абсолютно не підтримую. Я за чесне ведення справ, а не за різні "мутки".

Адже коли совість чиста та ти знаєш, що все легально, то і на душі спокійно та спиться краще, а коли чиниш щось незаконне, то постійно будеш перейматися, здригатися від кожного шурхоту та сумне обличчя робити.

Хоча зараз рано робити висновки. Спочатку треба дізнатися правду, а після того щось казати. Бо, можливо, все не так, як я собі вже уявляю.

Нарешті сідаємо в авто. На вулиці тим часом уже прохолодно, а я зовсім ніяка. Та взагалі дивуюся зі своєї витривалості. Фактично всю минулу ніч розважалася, а сьогодні до вечора вдумливо поринала у важке та монотонне річище справ. Мені зараз просто необхідний відпочинок.

Я спостерігаю, як Подольський мовчки заводить двигун, а там розвертається та виїжджає на дорогу. Він зовсім без настрою, і очі  незмінні - задумливі. І про що так шурупає? Що йому так сильно сушить мізки?

Не тягну - вирішую дізнатися:

- Я слухаю тебе.

- Що? - немов не розуміє мене, але вважаю, що спеціально так робить.

- Що то за проєкт? - нагадую. - Ти ж казав, що скажеш? Чи маєш із моїм батьком якісь секрети?

- Секретів нема, - вимовляє так холодно, що аж відчувається пониження температури у салоні авто. - Говорили про проєкт із фінами, який мені не подобається, а Федору - навпаки.

- Ви посварилися? І що то за проєкт? - шурляю такі запитання та чекаю на відповідь, бо починаю учувати щось недобре.

- Із фінською косметичною компанією "Kaunis tyttö ". Вона виробляє креми для обличчя та подібну продукцію, і Федір хоче з ними почати спільний напрямок - розробку нового бренду…

- І що тут не так? - перебиваю.

- У минулому "Kaunis tyttö" мала чималі скандали - вони використовували неякісну сировину, що викликало у споживачів претензії. Товар був алергічним та шкідливим. Після того склад змінили, а всім потерпілим виплатили компенсації. Деякий час все було чудово. Вони відмилися від бруду, але виплив новий тарарам (1) - журналісти дізналися, що вони випробовують товар на тваринах, що заборонено в країнах ЄС. Далі там знову було пекло, але згодом виправилися… І ось вже два роки радують своїх клієнток чудовими кремами.

Хм… Цікава компанія. Хоча я ніколи не чула про неї. "Kaunis tyttö"… А тим паче про подібне.

- Ну на помилках навчаються, - кажу, що думаю. - Напевно, вони зрозуміли, що більше не можна такого робити.

- Можливо, але я дотримуюся наступного - не варто зв'язуватися з подібними людьми. Можна раз гірко помилитися, але коли двічі… То сама розумієш.

- Тут навіть суперечити не стану. Значить варто їх перевірити, внести у договір усі можливі ризики, що якщо вони зроблять подібне, то всю провину беруть на себе. А ми тут жодним боком не фігуруємо.

- Можна і так, але не люблю ризикувати. Я ніколи не беруся за щось, якщо знаю, що не досягну в цьому успіху. Із цією компанією, на перший погляд, все чудово, але якщо вони щось знову викинуть, то це принесе нам дуже багато збитків.

Він думає про бізнес, а я згадую наше сперечання. Хочеться нагадати про це, але… Я зараз не в тому стані та настрої, щоб роздмухувати колотнечу.

Притому нам же працювати разом потрібно, а не постійно штрикати одне одного словечками. Треба розділяти роботу та особисті стосунки, де останні у нас жахливі.

Я ще відплачу йому за зухвале лапання моєї спини. Не знаю як, але щось придумаю. Моя голова інколи може видавати геніальні ідеї.

- Що ви вирішили? І які там були негаразди?

- Поки нічого, - відповідає. - У нас є два місяці, щоб подумати. А щодо проблем – вони стосуються останнього, а саме скандалу з тваринами.

- Зрозуміло, - кидаю погляд у сторону та бачу, як за горизонт сідає жовтий сонячний диск. Небо навколо нього червоне, мов розпечене залізо, яке далі переходить у фіолетово-жовті барви. Вони яскраві та здаються неприродними.