Глава 20.2

А у мене в голові раз у раз повторювалася фраза, яку хлопець вронив так, між іншим, наче вона була чимось зрозумілим і без пояснень.

Чим міг пожертвувати Гаспар? Чим взагалі можна пожертвувати, якщо ти безсмертний і могутній? І що означає «усім»?

Та Тірен вже підніс смичок до струн, і заплющив очі.

Перший протяжний звук змусив птахів у лісі раптом замовкнути. Другий доторк вибив з музичного інструменту ще більш протяжніший та більш тремтливий звук, який прокотився простором і відбився від дзеркала водойми. 

А сама водойма пішла брижами.

Я застигла, очікуючи моментальної появи кельпі, якого мені обіцяли показати. Та вода в озері лише дрібно тремтіла, гонячи на берег крихітні хвилі. А Тірен вже перейшов від вступу до самої пісні, у якій не було слів. Тільки якась журлива повільна мелодія, яка змушувала серце стискатися від дуже високих нот, на яких обривався черговий рядок.

Я вдивлялася у поверхню озера, очікуючи на появу водяного коня. Та той поки не квапився з’являтися. Тільки хвилі раз у раз трохи збільшувалися і вже майже торкалися носків чобіт.

Я притримувала спідницю сукні, та поки не відступала. А коли вже збиралася зробити крок назад, застигла у напіврусі, помітивши, як світлішає вода у центрі озера. Наче десь під товщею води запалили вогнище. І воно розгоряється. І розгоряється. І… рветься догори.

Біло-жовте світіння вже тремтіло, здавалося, надто близько. Я затамувала подих, і голосно видихнула, коли просто з центра водойми виринула істота.

Кінь. Так, це був кінь. От тільки забарвлення в нього було ніжно-рожеве, а грива — темно-зелена, з вкрапленням довгих водоростей.

Можливо, вся його грива складалася з водоростей, та я не могла змусити себе дивитися на неї, бо погляд раз у раз повертався до витягнутої морди з двома великими чорними очима.

Мить, і ось вже кельпі стоїть на воді. Хвилі омивають його великі зелені копита. А погляд істоти спрямований на Тірена, який розплющив очі і всміхався, та грати не припинив.

Я тільки мигцем поглянула на те, як його пальці стискають скрипку, як рухається смичок. А потім знову повернулася до кельпі, який ледь нахилив голову. Здавалося, що він теж насолоджувався мелодією, яка його прикликала. А потім повільно… дуже повільно він зробив перший крок по озеру. Вода навіть не здригнулася від цього, наче поверхня озера не відчувала ваги кельпі.

Другий крок, третій, і ось, коли від берега його відділяло ще зо три таких кроки, кельпі помітив мене. Рвучко розвернув голову і втягнув повітря великими ніздрями.

Я перехопила погляд коня і… і відчула, як по спині ковзає липкий холод. Бо ці очі… Ні! Так не коні дивляться на людей! Я бачила Тіру під час майже усіх частин її приборкання. Навіть у мить, коли вона взагалі нікого до себе не підпускала, вона не так дивилася. У її погляді було невдоволення та страх. А у очах цієї істоти я зараз бачила хижу зацікавленість. 

— Головне не бійся, — наче знущаючись кинув Тірен. — Кельпі відчувають емоції.

Я проковтнула грудку, яка стала поперек горла. А кельпі вишкірився, не відриваючи від мене погляду. І я побачила його зуби.

Кілька рядів гострих жовтуватих ікл. Від погляду на які, в мене серце впало у шлунок. Це… це не зуби коня! Це зуби монстра, який може перекусити мене навпіл, якщо забажає!

Не боятися?! Не боятися, так?! Та як можна не злякатися, побачивши це?!

— Мірандо! — голос Тірена почувся крізь мелодію. — Емоції! Пам’ятай!

Я пам’ятала. Та тремтіння у грудях вгамувати не вдавалося, а коли кельпі ще і зашипів на мене, як величезний гусак, я вже пошкодувала, що погодилася на цю довбану прогулянку!

Видих. Видих. І вди-и-их!

Я командувала собою подумки, намагаючись не робити різкі рухи і не привертати увагу кельпі ще більше. Те, що він застиг на місці, давало мені якусь химерну надію, що зустріч цю я переживу.

— Слухай пісню, — прошепотіла я, звернувшись до кельпі голосом, який тремтів, — він для тебе грає.

У першу мить здалося, що я лише дарма рота відкрила. Та в наступний момент кельпі просто… пирхнув, з його ніздрів злетіло кілька крапель води, а потім морда цього коня повернулася до Тірена.

Серце підстрибнуло і з новою силою закалатало у грудях. Та страх трохи відпустив, і тепер я могла ліпше роздивитися і довгу гнучку шию, і те, що хоч у гриві і були заплутані водорості, сама грива теж була зеленою. Мелодія скрипки зараз лунала для мене якось тихо, і її раз у раз перебивав стукіт серця.

Кельпі ж застиг, дивився у бік Тірена і, здавалося, змахував зеленим довгим хвостом у такт мелодії. Останнє я зрозуміла лише тоді, коли хвіст кельпі опав разом із тим, як фейрі прибрав смичок від струн.

Мелодія завершилася і на голову впала оглушлива тиша.

Кельпі стояв ще мить, ніби чекаючи продовження. Потім пирхнув, хитнувши головою і розвернувся. Крок, ще один. І на третьому він просто провалився під воду без жодного сплеску.

Я голосно видихнула, нарешті поворухнувшись, і притисла долоню до грудей.

— Неймовірно! Мірандо, це ж неймовірно! — я не чула, як Тірен підійшов до мене, та його голос пролунав зовсім поряд.