Глава 19.1

Позачергове на 500 сердечок

____
 

Я стояла в саду і повільно вдихала і видихала. Найскладніший ранок та не менш складний сніданок лишився позаду. І тепер я не збиралася більше про це думати і згадувати.

Не думати!

Бо це нічого не значить. Це лише гра для безсмертної істоти, не більше. Йому весело від того, як я реагую. Від того, як соромлюся. І як вчиняю. Як реагую на їжу, яка напевно що створюється магією.

Чи є в цьому будинку, взагалі, кухня?

Я озирнулася на світлі стіни і здригнулася, згадавши, що саме цей будинок не надто вже охоче мене приймає. То і я його приймати не буду! Не збираюся повертатися!

До того ж десь там лишився Гаспар, якому зараз має бути точно не до веселощів.

Я відвернулася. Погляд ковзнув вище до гір, за якими виднілася чорна стіна. Стіна, за якою був… світ фейрі? Як це взагалі можливо? 

В голові не вкладається. Бо… ну який світ фейрі? Храмовники чітко казали, що існує наш світ — світ людей. Вищий, де мешкають боги. І Нижчий, де зібралися всі демони і вороги богів. Але фейрі… хто вони?

Я покосилася на Айрін, яка застигла за три кроки від мене з таким непроникним виразом обличчя, наче і не тут вона була.

Безсмертні істоти, які володіють магією. До кого вони ближче? До богів чи до демонів?

Я струснула головою, вирішивши, що це надто складне зараз питання для мене однієї. І зробила крок до куща з крихітними рожевими квітами, наступила на задовгу спідницю сукні і зло рвонула на себе тканину, яка затріщала.

— Та як же бісить! — видихнула я, повертаючись до служниці. — Айрін, скажи, з цим можна щось зробити? Ну не хоче цей клятий будинок мене бачити… невже немає іншого вбрання? Може, ти зможеш мене до мого батька перенести у палац? Я там хоча б речі свої зберу, га?

Жінка скосила на мене погляд і хитнула головою:

— Я не можу порушувати наказ Володаря, Мірандо. Якщо вам потрібні ваші речі, зверніться з цим проханням до…

— Так-так! — я змахнула руками, від її сухого тону ставало погано. — Я зрозуміла. А зараз ти можеш щось зробити? Все ж таки в тебе теж є магія, і, напевно, вона більш керована, аніж магія цього будинку.

Айрін глянула на сукню. На мить її брови зійшлися на переніссі. Наче вона вже обмірковувала, як відмовити мені і в цьому проханні. Може, хотіла теж позлити, може, їй теж подобаються мої емоції. Хто їх цих фейрі знає?

Та замість усього того, що я очікувала, жінка просто зробила крок до мене і простягнула руку. Її долоня ковзнула над моїм плечем. Я не відчула нічого такого, що можна було б назвати магією. Відчула тільки, як тканина стискається на мені, як рукави стають коротше, як підтягується спідниця і рівно сідає швом на стегнах.

Тобто, вона могла і раніше це зробити, а не спостерігати за моїми тортурами?

— Дя... — я вчасно прикусила язика. Айрін, яка була трохи вища за мене тільки примружилася.

— Колись ви не встигнете зупинитися, Мірандо, — гмикнула вона. — І опинитеся моєю боржницею.

— Знаєш, — я зітхнула, змахнувши рукою, — це мене навіть не надто лякає. От що ти в мене можеш попросити? Була б я… не знаю, однією з вас… чи хоча б володіла магією… А так, ай! — я відмахнулася. — Така, як ти, навряд чи зможе отримати від мене щось корисне.

— Не варто недооцінювати свої переваги, — кинула Айрін і відвернулася.

— Переваги? — я розсміялася. — Які у мене можуть бути переваги перед фейрі? Ви ж… майже боги.

— Є багато того, що нам недоступно, — мовила вона, не озираючись.

— І що б ти попросила у мене, якби могла?

Жінка скоса поглянула на мене:

— Навіщо вам це знати? Хочете підготуватися?

— Просто цікаво, — я розвела руками. — Може, якщо це в моїх силах, я зроблю це для тебе просто так.

Айрін підозріло покосилася на мене:

— Навіщо?