Глава 18.3

Гаспар не рухався, задоволено спостерігаючи за тим, як я наближаюся.

— Не впади, — кинув він, коли я похитнулася біля порога гардеробної.

Я пропалила чоловіка злим поглядом:

— А що, не встигнеш піймати?

— Хочеш перевірити? — він посунувся вперед, фіолетові очі блиснули.

— Хочу, щоб ти відвернувся, — я зупинилася на вході до гардеробної, звела погляд на чоловіка. — Кажуть, підглядати — це погана риса для чоловіка.

— Справді? — здивовано скинув брови він. — Вперше чую про щось подібне.

Я вичікувально застигла, відчуваючи, як ковдра зрадницьки починає сповзати зі спини.

— Може, ти і маєш рацію, — знизав плечима Гаспар. — Та тільки я не підглядаю, а дивлюся. Здається, це різне, ні?

Я тихо засичала.

— Добре! — я видихнула, і зробила крок у гардеробну, тягнучи ковдру за собою. — Як знаєш. Тобі ж видніше, як налагодити кращі стосунки зі своєю дружиною.

Я буркотіла і рухалася вперед, намагаючись віддалитися якомога далі від входу.

— Можна ж цілувати просто так, потім вдиратися у спальню, а потім сподіватися на якісь гарні стосунки. О та-а-ак! Це ж точно найкраща стратегія!

Позаду пролунав тихий сміх. А я втиснулася між двома полицями, схопивши першу-ліпшу сукню і на швидкість спробувала нирнути у неї, відпускаючи ковдру.

Заплуталася у комірі, пирхнула, відчуваючи, як він впивається мені у горло. Незграбно змахнула руками, і нарешті опинилася одягнена. Білизну вдягала вже опинившись у захисті синьої сукні, яка висіла на мені як мішок. Взуття схопила, навіть не дивлячись на те, що беру, і поквапилася до виходу, здуваючи волосся з обличчя.

Зробила крок у кімнаті і скосила погляд на Гаспара. Чоловік стояв біля виходу, спираючись спиною на стіну і закинувши голову до стелі. Удавав, що роздивляється там щось цікаве.

— Все? Тепер вдаєш, що знайшов іншу розвагу?

Він тихо гмикнув, скосивши на мене погляд:

— Цікаве взуття ти обрала, К’яро.

Я покосилася на пару туфель, які тримала в руках. І скривилася. Світло сірі на дуже тонкому та високому підборі, прикрашені величезними білими перлинами.

— Не дуже то й хотілося, — пробурмотіла, відкинувши їх назад у гардеробну і знайшла поглядом чоботи, які зняла вчора і лишила біля ліжка.

— Будеш сьогодні боса?

— Ні, запроваджу нову моду, — огризнулася я, проходячи повз Гаспара. Наступила на надто довгу спідницю і ледве не полетіла носом у килим.

Новий вибух сміху пролунав позаду. А я вже відкинула спідницю, сіла на ліжко і потягнулася за взуттям.

А чоловік за мить опинився поряд, тримаючи в руках тонкі панчохи. Присів навпочіпки і всміхнувся.

— Буде шкода твої ноги. Дозволиш?

Я повільно скосила погляд на предмет, який він тримав у руці. Потім перевела на божественне обличчя. Розтисла пальці, відпускаючи чоботи і посунулася вперед, ледве не впершись лобом у його лоб.

— Чого ти домагаєшся, Гаспаре? Тебе все це розважає?

— Так, — зізнався він, опускаючи руку з панчохами. — Твої емоції неймовірно яскраві та смачні, К’яро. Майже, як твій поцілунок.

Я пирхнула і хитнула головою:

— Тобто, якщо я припиню на тебе реагувати, ти відчепишся?

— Навіть не сподівайся, — усмішка смикнула його губи вбік. — Ти — моя, К’яро.

Я простягнула руку, плануючи забрати панчохи, які він тримав. Та Гаспар тільки відсунув їх подалі від мене.

— Годі гратися! — я вже починала лютувати. — Гаспаре, мені це не подобається!

— Справді? — він примружився. — Чи ти знову брешеш мені?

Я повільно випустила повітря з легень і на видиху промовила:

— Я ненавиджу ці твої ігри.

Вдихнула, зустрілася з ним поглядом і продовжила:

— Ненавиджу те, що ти став моїм чоловіком. Ненавиджу, що ти не відповідаєш на мої питання. Ненавиджу…

— Брешеш, — Гаспар посунувся ще ближче, крадучи мій подих. — Я знаю, яка на смак ненависть, К’яро. І це не вона.

Я дивилася в обличчя своєму чоловікові і не знала, що на це відповісти. Мій погляд стрибав від очей до брів, від брів до носа, від носа до губ. І повертався до очей.

— Тобі подобаються мої ігри, — прошепотів він до того, як я встигла відкрити рота.

— Мені не подобається твоя брехня, — я на мить замружилася.

— Але я не можу брехати, — його шепіт пролунав у мене над вухом.

— Твоє мовчання — це теж брехня, — я розплющила очі і здригнулася від того, що Гаспар вже змінив положення і опинився поряд на ліжку. Сидів, підпираючи підборіддя долонею.

— Моє мовчання — це захист, — скривився він. — Не все, про що ти питаєш, може бути безпечним для людини.

— Як та тварюка, яка вчора вийшли з тієї темряви?! — я розвернулася до нього всім тілом. — Що це було? Чому вона була у тій темряві? Ти ж не відповіси на це, так?