Глава 18.2

— Червоні-і-ієш, — протягнув Гаспар, і його палець знову намалював коло на моїй спині. — Навіть вуха горять.

— Так! — я пирхнула. — А тепер дай мені встати!

Чоловік примружився і нарешті прибрав лікоть. Я смикнула ковдру вгору, сіла і притиснула її до грудей, перевертаючись у ліжку так, щоб спертися лопатками в узголів’я ліжка.

Гаспар навіть не поворухнувся, тільки погляд звів, щоб продовжувати дивитися на мене.

Ранкове світло падало на його обличчя, підкреслюючи вилиці та підборіддя. А от очі залишалися у тіні.

— Навіщо тобі спальня взагалі?! — видихнула я. — Невже фейрі сплять?

— Сплять. Менше за людей, але сплять. Та і спальня потрібна не лише для відпочинку.

У мене дійсно загорілися вуха.

Та я вичавила з себе посмішку і процідила крізь зуби:

— Якщо твоя ласка, Гаспаре, дай мені побути у цій спальні самій. Я хочу прокинутися і вдягтися!

— Наскільки я бачу, ти вже прокинулася, — він навіть не поворухнувся. — А вдягтися…

Погляд чоловіка ковзнув у бік нерухомої стіни, за якої ховалася гардеробна.

— Айрін покликати?

— Я сама можу її покликати, — тим самим отруйним тоном протягнула я, міцніше притискаючи ковдру до грудей.

— Гадаєш, вона тебе почує? — примружився чоловік.

— А чому не має? — я напружилася, не розуміючи, до чого він хилить.

Гаспар не квапився з відповіддю. Поворухнувся, сів на ліжку, а потім взагалі встав.

— Магія з кожним днем відчуває тебе все гірше, крихітко, — промуркотів він, наближаючись до гардеробної. Стіна від’їхала убік, відкриваючи йому простір по той бік. — Я ще хоч якось чую тебе, бо ми пов’язані. А Айрін… хто знає, скільки тобі доведеться гукати її.

— І? — голос подряпав горло. — Що ти хочеш цим сказати?

— Поки нічого, — він покосився у мій бік, а потім провів рукою, вказуючи на гардеробну. — Можу тільки допомогти, поки я тут. Ось твій одяг, обирай.

Я сіпнулася. Погляд впав на сукні, які були надто вже близько. От тільки була проблема.

— Може, тоді подаси мені щось звідти? — гмикнула я, склавши руки на грудях.

— Хочеш, щоб я копирсався у твоїй білизні? — криво всміхнувся Гаспар, а у фіолетових очах промайнув блиск. — О-о-о! Навіть не та-а-ак! Ти хочеш, щоб я сам обрав, як ти будеш виглядати сьогодні, так?

Мій терпець урвався. Я посунулася вперед, все ще притискаючи ковдру до грудей. Сиділа вже на колінах і пропалювала поглядом нахабного фейрі.

— Гаспаре, годі вже! Просто обери сукню і дай її сюди.

— Ні, — він всміхнувся, спершись плечем на стіну. — Обери сама. Я ж саме для цього вирішив не ламати твою волю. Підійди і обери, К’яро.

Я засичала крізь стиснуті зуби.

— Тоді поклич Айрін.

Посмішка на обличчі чоловіка стала ще ширшою:

— Я передумав. Не готовий ділити тебе ще з кимось цим ранком, тому відмовлю.

— До чого тут…? — я поперхнулася повітрям, сенс почутого дійшов із запізненням. — Я ж про…

Обурення стисло горло, я не могла і слова вимовити. Тільки пропалювала задоволеного Гаспара поглядом і відчувала таку безпорадність, що ричати хотілося.

Він не рухався, продовжував дивитися на мене з прижмуром, ледь нахиливши голову.

— Та щоб тебе Нижчий світ всмоктав, — прошипіла я крізь зуби, обгортаючись ковдрою, і сповзла з ліжка. Ледве не перечепилася за ковдру, яка важко впала навколо мене, і почимчикувала до гардеробної.