Глава 18.1

К’яра/Міранда

Прокинулася я від приємного теплого відчуття, яке розповзалося тілом. Провела долонею по м’якому прохолодному простирадлу. 

Уривки сновидіння розчинялися перед очима. Я от наче і пам’ятала, що щойно бачила, а скласти в цільну картину не могла. А сон, який тікав від мене, здавався таким приємним. Таким теплим. Як це дивне відчуття, яке зараз зігріває тіло.

Я чіплялася за нього, не кваплячись піднімати важкі повіки.

Поворухнулася, відчуваючи, як прохолода ковзає по оголеному животу. Вткнулася обличчям у подушку, не бажаючи бачити ранкове сонце. Хотілося ще трохи поніжитися. Як же приємно спати без одягу…

І нехай вчора причина була зовсім не в раптовому бажанні позбавитися зайвого, а в тому, що гардеробна не відчинилася, справи це не міняло. Можна було, звісно, покликати Айрін. Та після того, як вона на мене дивилася на перегонах, я не стала цього робити. 

Поворухнулася, насолоджуючись відчуттям повної свободи зараз і… відчула дотик до оголеної спини.

Я затамувала подих, сподіваючись, що мені здалося. Ковдра наче сповзла до попереку, а значить…

Легкий дотик ковзнув вздовж хребта між лопатками, а я розплющила очі і повільно повернула голову, не вірячи в те, що все це відбувається насправді.

На сусідній подушці напівлежав Гаспар.

Він спирався на лікоть, підклавши долоню під щоку. Його друга рука тягнулася до мене і… я знову відчула, як він провів кінчиками пальців по спині ближче до шиї.

В першу мить я навіть не повірила, що це відбувається. А потім видихнула, закочуючи очі.

— Якого біса ти робиш?!

Гаспар скосив погляд до мого обличчя, всміхаючись, його пальці почергово пробіглися по хребту, застигаючи між лопатками і починаючи малювати там кола.

— Чекаю, коли ти прокинешся, брехухо, — промуркотів він, як задоволений кіт.

— Руку прибери, — процідила я крізь зуби.

— Чому я маю прибрати руку від своєї дружини? — підняв брову чоловік, а рух його пальців не зупинився. — На спині якої темніє знак повної приналежності мені.

— Не повної, — видихнула я і смикнула лопатками, намагаючись скинути його пальці.

— Гадаєш? — він знову торкнувся пальцем хребта і… по тілу прокотилася хвиля тепла, зігріваючи навіть кінчики пальців.

— Що ти… — я обурено відсахнулася, не в змозі навіть поворухнутися, бо… ну якось не дуже хотілося тішити Гаспара ще і іншим видом, окрім оголеної спини.

— Відчуваєш це? — прошепотів він. — Це моя магія.

Я знову смикнула лопатками, намагаючись скинути його руку.

— Гаспаре, забирайся з моєї кімнати!

— Твоєї? — він тихо розсміявся, поворухнувся. — Взагалі-то, це тепер наша кімната, крихітко.

— З якого це дива?! — я спробувала смикнути на себе ковдру, та вона застрягла під ліктем чоловіка.

— Будинок тебе не бачить, тому поки припинив створювати наш спільний простір, — хитнув він головою. — Я переїжджаю до тебе.

— Оце вже ні! — пирхнула я і смикнула на себе ковдру ще раз. Та здавалося, що скелі за вікном легше посунути, аніж висмикнути бодай щось з-під ліктя цього фейрі.

Гаспар посміхнувся, посунувшись трошки вперед.

— О, ти червонієш, К’яро.

— Так, від люті, — буркнула я, змирившись, що боротьбу за ковдру я програла.