Глава 14.3

Оновлення на 350♥

Ковзнула усередину сукні, обсмикнула її на талії і насупилася, коли тканина обтекла ноги.

— Щось не так, — крутнулася навколо себе. — Тобі не здається, що щось не так?

Айрін гмикнула:

— Здається, вона вам не по фігурі.

— Що? — я підняла брову, покосившись на служницю. — То може іншу принесеш?

Одяг і справді якось дивно сів на грудях, у плечах тиснув, а рукава виявилися довше, ніж мали б бути, і майже закривали пальці.

— Інша буде такою ж, — хитнула головою Айрін. — Магія більше не підганяє сукні під ваше тіло, Мірандо… Що ви зробили, що будинок так поводиться?

— Я?! — емоції все ж вихлюпнулися назовні. — Я зробила?! Я нічого не робила!

— Тоді мені нічого вам запропонувати, — жінка змахнула рукою, із гардеробної випливли туфлі на невисокому міцному підборі. — Які ще будуть накази?

Я закусила губу і спробувала взутися, притримуючи надто довгу та незручну спідницю. Очікувано! Взуття виявилося не по розміру, нога їздила по устілці. Я змахнула руками, щоб втримати рівновагу і застогнала.

— Ну це знущання якесь! Айрін, ну зроби щось!

— Я зможу допомогти тільки, якщо ви поясните, що вчора трапилося, — спокійно мовила жінка, на обличчі якої більше не відбивалося жодної живої емоції.

— Шлюбної ночі не було, от що, — пирхнула я, хитаючись на таких стійких з першого погляду підборах. — Я відмовила твоєму Володарю. І він мені мститься!

На обличчі жінки промайнуло здивування.

— Ви перервали ритуал? — на видиху перепитала вона.

— Який це ритуал? Ритуал он був на площі, коли мені тавро на всю спину зробили! А це… розвага.

Айрін хитнула головою:

— Магія обурилася, Мірандо. Нічого тоді дивного, що таке відбувається. Дивно що, ще так легко ви відбулися.

— Дуже легко, — прошипіла я, нарешті знайшовши втрачену рівновагу. — Якщо побачиш Гаспара раніше за мене, перекажи, що його помста надто дріб’язкова. Я у свої десять сукні сестрам розпускала. Не здивував. А тепер… хочу на свято, а не сидіти у чотирьох стінах, — озирнулася до Айрін. — Все ж таки моє весілля там святкують, хочу подивитися.

Айрін більше нічого про магію та ритуали не стала казати. Одним помахом руки вклала моє волосся у зачіску і торкнулася плеча, щоб за мить я вже опинилася за межами будинку.

Сонце вдарило в очі з новою силою, поки шлунок бився десь під горлом. Та… з кожним новим разом ці відчуття ставали все менш дискомфортними. Жах! Я звикаю до магії.

Я роззирнулася, очікуючи, що Айрін поверне мене на площу. Та свято… переїхало.

Ми опинилися на березі бурхливої річки. Важко було сказати, чи та сама ж, до якої приводив мене Гаспар, чи якась інша. Може просто інший її відрізок. Бо русло на цій ділянці було досить вузьким. А на тому березі виднівся негустий лісочок.

Я вдихнула свіже вологе повітря, переводячи погляд з річки на тих, хто зібрався біля неї.

Вухастих істот тут було вдосталь. Хоч і не так багато, як вчора на площі. Може, це не єдина розвага сьогодні? Або інші втомилися і відпочивають поки?

Та хай там як, всі інші, розмістилися на цьому березі. Хтось просто лежав у траві, закинувши руки за голову. Хтось збирався навколо невеличких яскравих багать. Гомін котився простором, перериваючись вибуховим дзвінким сміхом то з одного куточка берега, то з іншого.

Повз нас з Айрін пройшло двоє чоловіків, один щось жував на ходу. А у другого… у другого на плечі сиділа піксі з жовтогарячим волоссям і невдоволено супилася.

— Ти привела мене на перегони? — прошепотіла я, не в змозі відірвати погляд від піксі, яка так слухняно сиділа на широкому плечі незнайомця.

— Вам це не цікаво? — Айрін виступила вперед. — Є ще дві розваги, які йдуть у той саме час. Можу запропонувати показати їх.

— Ні-ні, — я змахнула руками і зробила крок вперед. Звісно ж підвернула ногу на схилі, охнула, змахнула руками. — Я б хотіла подивитися на перегони… Як там називаються ті істоти, на яких ви будете кататися?

— Кельпі, — Айрін важко зітхнула поряд зі мною.

Я майже фізично відчула, як вона проковтнула якесь їдке зауваження про те, що у неї були свої плани. А тепер вона вимушена ходити за мною і відповідати на дурнуваті питання.

— Я тебе не тримаю тут, якщо що, — мовила не озираючись до служниці. — Гадаю, мене тут ніхто не з’їсть. Тому, якщо в тебе є справи…

— Я маю наглядати за вами, — перервала вона мене. — Таке в мене завдання.

— І що? — я скоса поглянула на неї. — Ти ж можеш ослухатися. Це не таке важливе завдання. 

— Вже починається, — замість чіткої відповіді мовила Айрін і кивнула у бік річки.

Я перевела погляд на воду, намагаючись зрозуміти, що саме починається. Примружила очі, бо здавалося у воді щось рухалося. Не риба. Щось більше… щось…

Бризки вдарили у небо. І з води з’явився… кінь. Великий чорний кінь з зеленню у довгій шовковистій гриві. Він виринав просто з води, ступав по хвилях, виходячи на берег.