Глава 14.2

***

Сонце било в очі і натякало, що треба прокидатися. Погоджуватися з ним я не квапилася. Обійняла подушку і уткнулася у неї обличчям.

Мабуть, найліпше, що зі мною було у цьому місці, це сон. Глибокий, приємний, майже без сновидінь… якщо не згадувати один випадок.

Я зітхнула і перевернулася на спину. Втупилася поглядом у стелю і… всміхнулася. Попри усі негаразди, які тепер стали моїм життям, я досі здатна обирати, а не слухати когось. І це до біса добре!

Настрій покращився, коли я остаточно згадала, як відвоювала своє право на самостійну ночівлю, і повільно сіла на ліжку. Потягнулася, окинула поглядом кімнату. Не так вже все і погано. Можна знайти і приємні миті. Як от цей ранок.

Обсмикнула сорочку, яка перекрутила за ніч, і зістрибнула з ліжка. Перехопила своє відображення у дзеркалі, поки йшла повз. І майже силоміць змусила себе не зупинятися і не перевіряти, чи не наснилася мені мітка на всю спину.

Не наснилася. І добре, що вона на спині. Навіть не уявляю, як тим, у кого така пляма на руці. Кожну мить бачиш її. Бр-р-р!

Видихнула, на мить замружилася і… врізалася в стіну.

— Що за..? — видихнула я, невдоволено дивлячись на стіну.

Відступила на крок, підтискаючи губи.

Промахнулася чи що? Забула, за якою стіною тут гардеробна ховається?

Огледілася.

Ні, он та сама щілина у стіні. А значить…

Я прямо подивилася на місце, яке мало відчинитися при моєму наближенні. Але чомусь цього не зробило.

Потираючи чоло, я відступила на крок і ще раз підійшла до гардеробної. Та стіна лишалася нерухомою, відрізаючи мені шлях до одягу.

— Як цікаво, — процідила я крізь зуби, вже подумки вбиваючи Гаспара, який явно хотів мені таким чином помститися.

Пройшлася кімнатою, думаючи, що робити далі. І здивовано покосилася на двері, що вели у купальню. Вони теж не ворухнулися, коли я проходила повз.

Перевіряючи свою здогадку, підійшла до них ближче.

— Так, перевдягнутися заборонив, помитися теж, — пробурмотіла я, відчуваючи, як в грудях починає вібрувати від невдоволення. — Може, ще і у спальні замкнув?

Я широким кроком пройшла кімнатою і… так, двері у коридор теж не ворухнулися.

Неймовірно! Неймовірно дріб’язковий мені чоловік дістався! У-у-у-у!

Я повільно випустила повітря з легень, скала руки на грудях і закусила губу. Покосилася у бік вікна, та відкинула цю думку одразу ж. Навіть якщо там і немає прірви, яку я бачила у перший день, стрибати з вікна… ну така собі ідея. Особливо у одній сорочці. А значить…

— Айрін! 

Я застигла, очікуючи, коли вже служниця відімкне двері.

— Айрін! — гукнула за кілька миттєвостей.

Та двері лишалися зачиненими, а я вже відчувала, як в мене горять вуха.

— Айрін! Та до біса!

Тиша, яка впадала після мого крику, оглушувала.

Двері нарешті відчинилися, коли я вже вчетверте відкривала рота і набирала повітря у груди. Через поріг зробила крок Айрін. Всміхнена Айрін, що було… рідкістю!

Я насупилася, дивлячись на жінку у темно-червоній сукні з золотими візерунками. Зачіска у неї трохи розтріпалася, наче вона щойно не магією дісталася моїх дверей, а коридором бігла.

— Ти що, не чула мене? — видихнула я, намагаючись стримувати свій гнів. Все ж таки, це не вона мене тут зачинила. Треба притримати емоції для дійсно винного вухастого.

— Звісно, що чула, Мірандо, — посмішка здригнулася. — Прийшла, як тільки змогла. Святкування досі триває, якщо вам цікаво.

Цікаво мені було тільки одне.

— Двері не відчиняються, — пожалілася я. — Ані у гардеробну, ані у купальню… Магія збожеволіла чи що? 

Айрін кинула мені погляд за плече, пройшла усередину і… Та щоб його! Гардеробна відкрилася перед нею миттєво.

— Магія в порядку, — відгукнулася моя служниця, зазираючи у гардеробну. 

— «В порядку» — це значить, що ніхто нічого не змінював? — поцікавилася я. — Не зачиняв ці двері від мене? Чи ще щось?

Айрін покосилася на мене і хитнула головою:

— Все так само, як і завжди.

— Не так само, — процідила я крізь зуби і повільно видихнула, намагаючись стримуватися. — Ці двері поводяться так, як поводилися у день мого… прибуття.

Я проковтнула слово «викрадення» і натягнуто всміхнулася.

— Ти можеш щось з цим зробити? Я б хотіла як мінімум перевдягнутися.

Айрін озирнулася, ніби прислухалася до чогось, чого я не чула. Насупилася.

— Не розумію, — пробурмотіла вона, зводячи на мене погляд. — Будинок вас наче… не відчуває. Вчора щось трапилося?

— Трапилося, — кивнула я. — Я стала дружиною твого Володаря.

А ще відмовила йому у ночі разом. Та чи… це що, ті самі наслідки, про які він мене попереджав? Ні! Це точно він сам влаштував!