Глава 14.1

В першу мить я навіть не повірила у те, що сталося. Повільно опустила погляд до його руки, потім прослідкувала, куди він вказує. І тільки після цього обурено випустила повітря крізь стиснуті зуби.

Серйозно? Він справді вірить у те, що я погоджуся? Чхати, що він мій чоловік! Він лишив мені право вибору. Його помилка.

Щоки залило жаром. Жаром від злості, а не від самої пропозиції.  Я рвучко видихнула. Підняла підборіддя, змусила себе подивитися йому в очі.

— Що, примусиш мене? — з викликом поцікавилася я, піднявши ліву брову.

— А це схоже на примус? — він нахилив голову, на губах заграла усмішка. — Я лише пропоную.

— Пропонуєш? — мені знадобилися усі сили, щоб продовжити дивитися йому у вічі і не тонути у них. — Тоді я відмовляюся.

Гаспар наблизився на крок, посмішка не зникла нікуди, наче він не почув мене.

— Відмовишся? Чому ж? Ти настільки вперта, щоб прийняти необхідність цього ритуалу? Зізнайся хоча б, тобі цікаво, як це буде. М?

Я закусила щоку, щоб не відповісти на цю провокацію. Мені було що сказати. О-о-о так! Та я мала стриматися, витримати цей тиск.

— Ти не людина, — промовила, коли тиша затягнулася, а голосний стукіт серця починав вже видавати. — Правила весілля серед твого народу відрізняються від моїх. То чому я маю вірити, що шлюбна ніч входить у ваші... розваги?

Я майже виплюнула останнє слово.

Гаспар усміхнувся. Ширше, ніж до цього. Повільно підняв руку. Я не відсахнулася, коли його пальці торкнулися мого обличчя. Спочатку скроні, потім повільно опустилися до щоки, і зупинилися біля підборіддя.

Мені довелося докласти неймовірних зусиль, щоб залишитися нерухомою і не скосити погляд на його руку. 

— А чому не має? — нахиливши голову, перепитав він. — Гадаєш, нам не подобається цей процес? Чи діти у нас з’являються якимось іншим шляхом?

Кров знову вдарила в обличчя.

— Якраз у тому, що процес вам подобається, я не сумніваюся, — пирхнула я, намагаючись не видати себе тремтінням ані у тілі, ані у голосі. — А от з приводу дітей… Гаспаре, я так розумію, я перша людина, з якою один із вас вирішив взяти шлюб, то… чому ти вирішив, що у нас взагалі можуть бути діти?

— А що може цьому завадити? — хитнув головою чоловік. — Окрім твого норову?

Я гмикнула:

— Можеш навіть не сподіватися, що я зараз розділю з тобою ліжко. Я… Я відмовляю тобі у шлюбній ночі, так само як ти відмовив мені у відповідях.

Я підняла підборіддя, намагаючись скинути його пальці з обличчя. Та чоловік лише примружився, а його дотик залишився на місці

— Яка ти жорстока, К’яро, — промуркотів він. Голос став нижчим, вібрував у грудях. — Це ж може мати наслідки.

Серце вдарило в ребра так сильно, що я відчула його в горлі.

— Погрожуєш мені? Серйозно?

— Аж ніяк, кохана, — майже миттєво відгукнувся він. — Лише застерігаю.

Слово «кохана» прозвучало як кинджал, який вганяють у груди одним швидким ударом.

Я не витримала. Відштовхнула його руку. І відступила на крок. 

— Я не почула від тебе відповіді на жодне із запитань. І повір, ти пошкодуєш, якщо зараз обереш ніч зі мною як одну з умов для цього.

Гаспар мить дивився на мене, а потім розреготався.

— Я навіть не думав це використовувати, — він похитав головою, все ще всміхаючись. — Якої ж дивної ти про мене думки, крихітко.

Відступив на крок. Потім ще один. Його очі блищали в темряві, усмішка не сходила з губ.

— Як знаєш, К’яро. Сьогодні я прийму твою відмову. Та я попередив, будуть наслідки, бо ми не завершили ритуал.

Я вже відкрила рота, щоб нагадати, що він теж дещо не завершив. А саме не відповів на купу важливих запитань. Та тіні з усіх куточків кімнати кинулися до його ніг, огорнули у кокон і… І за мить на його місці вже нікого не було. Наче привидівся він мені у напівтемряві кімнати.

— Та щоб тебе! — видихнула я і зігнулася навпіл, притискаючи долоню до грудей.

Не могла повірити, що це спрацювало. Не могла повірити, що він так легко відпустив ситуацію.

Я стільки історій чула від служниць про жахи таких ночей, що в самої волосся дибки вставало. Я розуміла, що кожен шлюб має бути скріплений першою дівочою кров’ю. Розуміла, що у шлюбі чоловік з дружиною сплять разом. І не тільки сплять, але…. Але розуміти це і зіткнутися — дві різні речі.

Я вірила… до останнього вірила, що зможу прогнути батька, що вийду заміж за того, кого буду кохати. І тоді не страшна буде та перша ніч. Та і всі наступні також. Та зараз…

Зараз я відчувала, як під долонею шалено стукотить серце і дякувала богам за те, що дали мені шанс сьогодні не переживати це.

Випросталася тільки коли змогла повільно видихнути. І так само повільно вдихнути. Озирнулася.

— Ну що, з заміжжям тебе, К’яро, — пробурмотіла я. — Ані сестер, ані звичайних людських традицій. Нічого з того, що колись малювала собі в уяві.