Глава 13.1

— Веселого? — прошепотіла я, недовірливо дивлячись на Гаспара. — То…

— А ти думала, я жартую? — здивовано звів брови чоловік. Мій, трясця, чоловік!

— Так, — чесно визнала я, скидаючи його дотик з обличчя. — То… я дійсно потрібна тобі, як розвага, а не як дружина?

— Маю визнати, що в тебе дуже дивні уявлення про те, якими мають бути дружини, — криво всміхнувся він і кинув погляд мені за плече. — Якщо захочеш, обговоримо це трошки пізніше. Час приймати привітання.

Я повернулася у той бік, в який дивився Гаспар. І майже не здивувалася побачивши того, хто першим вирішив «привітати».

 У наш бік від натовпу рухався Еліан. Він йшов неквапливо, розкинувши руки і широко посміхався. Його платинове волосся сьогодні було перехоплено золотим обручем на лобі, а одяг переливався сріблясто-сірим блиском.

— Володарю! — він грайливо вклонився, зупинившись за три кроки від нас, випростався і крутнув пальцями. В його долонях з’явилося два келихи з золотистим напоєм. — Сонце.

Мені він подарував усмішку і простягнув один із келихів.

Я скептично підняла брову, поглянувши на келих в його руці.

— Ні? — Еліан, здавалося, щиро здивувався. — Знову не хочеш? Чи не довіряєш мені?

— Обидва варіанти, — з легкою посмішкою відповіла я і прямо подивилася на нього.

— Ох, а це вже образливо, — надув губи Еліан. Потім повернувся до Гаспара. — Вітаю вас з такою цікавою іграшкою, Володарю. Сподіваюся, ви навчите її, що не варто ображати тих, хто старіше і сильніше за неї.

— Гадаєш, варто? — Гаспар нахилив голову, я відчула його погляд на собі. — А мені здається, що це весело.

— Як я можу з вами сперечатися? Володарю, — він відсалютував одразу обома келихами і зробив ковток спочатку з одного, потім з іншого. І задоволено замружився. — Смакота-а-а.

— Свято тільки почалося, Еліане, — провібрував голос Гаспара поряд зі мною. — Не обирай лише одну розвагу.

— Слушне зауваження, — кивнув той, а погляд зелених очей знову повернувся до мене. — Я можу обирати будь-яку розвагу, адже так?

— Тільки якщо розвага теж тебе обере, — гмикнув Гаспар. А я відчула, як кісточки його пальців ледь-ледь торкаються попереку.

Здригнулася, відступила на півкроку і невдоволено покосила на власного чоловіка.

— О-о-о! — Еліан криво всміхнувся. — Ваш наказ для мене, як закон, Володарю. Дозволите піти шукати собі розвагу?

— Дозволяю.

Той відступив на крок, зробивши ще ковток з лівого келиха. Кивнув мені і повернувся до нас спиною, щоб доєднатися до веселощів, які поновилися на площі.

Я знову відчула доторк Гаспара до попереку, а за мить він нахилився до мене і, торкнувшись губами волосся, поцікавився:

— Не болить?

Я швидко звела на нього погляд, примружилася:

— Під час ритуалу це тебе не хвилювало.

— Під час ритуалу я не міг прибрати біль. Зараз можу. Треба?

Я повільно видихнула, повернулася до чоловіка обличчям.

— Болить тільки коли ти торкаєшся. Розумієш, до чого я хилю?

Гаспар стримував усмішку, яка тремтіла у куточках його вуст.

— Де саме мені тебе не торкатися, щоб не боліло, К’яро?

— О, то я теж можу обирати? — я підняла підборіддя, з викликом дивлячись на чоловіка. — Можу обрати, щоб ти ніде мене не торкався?

— На жаль, — він ледь нахилив голову, — тоді ми сьогодні залишимося без першого шлюбного поділу ліжка.

— Якось переживу це, — я відповіла йому на посмішку. — Тобі ж була потрібна не дружина у звичному сенсі, чи не так?

Гаспар не відповів, тільки очі з яскраво-фіолетового змінили відтінок на більш темніший.

— Мої побажання можуть змінитися, крихітко. У будь-яку мить.

Я відступила від Гаспара ще на один крок, і як рідній зраділа жінці, яка вже підходила до нас. 

Вдягнена у лілову сукню з білим майже сяючим ліфом вона не йшла, а наче пливла по повітрю. Білосніжне волосся зібране у високу зачіску, прикрашене кількома великими шпильками з прозорими камінцями, тонкі губи викрашені рожевою помадою, а очі… я ще ніколи і ні у кого не бачила таких сірих майже прозорих очей.

— Володарю, — вона ледь схилила голову.

— Корделіє, — я почула, як Гаспар всміхнувся, — радий познайомити тебе з моєю дружиною. Це — Міранда.

— Вітаю зі шлюбом, — мовила вона, а у голосі наче щось металеве зашаруділо. Погляд жінки байдуже ковзнув по мені, повернувся до Гаспара. — Я вважаю це помилкою, Володарю, якщо вас цікавить моя думка.

— Мене завжди цікавить твоя думка, — м’яко відгукнувся Гаспар. А потім повернувся до мене: — Корделія посідає одне з трьох місць серед моїх радників і генералів, Мірандо.

Я вирішила змовчати, розглядаючи жінку з довгими гострими вухами, яка явно була невдоволена моєю новою роллю ледве не так само сильно, як і я сама.