Глава 12.2

Першою на черзі була купальня, двері у яку відчинилися при моєму наближенні. Я стягнула одяг, повільно видихнула і пірнула у воду. Тепло обгорнуло шкіру, відганяючи холод сну, який досі чіплявся за мене.

Думати про те, що зараз, можливо, мої останні години у стані, коли я контролюю сама себе, не хотілося.

Айрін подала мені кілька флаконів. Я не звертала уваги на те, чим натираю шкіру. Помітила тільки, що на руках знову з’явився той дивакуватий блиск. 

— Можу допомогти, — пролунали слова Айрін.

— Ні, не треба, — відмахнулася я, затримавшись біля бортика, намилюючи волосся. — Вдома я завжди сама приймала ванну. Якщо потім висушиш мені волосся, цього буде достатньо. Ти ж можеш це зробити?

— Так, звісно, — жінка пройшла до поличок, зняла два світлих рушники. Подала мені, коли я змила всю піну і, підтягнувшись на руках, вилізла з басейну.

Я квапилася. Тільки це допомагало мені не думати і не уявляти свою подальшу долю. Повернулася з Айрін у спальню, дала їй висушити волосся одним помахом руки. Кивнула, коли вона показала мені сукню для весілля. Чорну.

Не стала казати, що в моїй родині всі виходили заміж у блакитному. Чхати в якій сукні бути!

Одне добре, тканина сукні виявилася тонкою та легкою. Ані корсету, ані важкої спідниці. І чхати, що на спині величезний виріз ледве не до кінця попереку.

Сукня сіла по фігурі, а я рази три заплуталася у довгих широких рукавах, що складалися з кількох шарів тканини. Озирнулася до дзеркала. Вздовж усієї спідниці йшли зоряні візерунки, складаючись у кола та спіралі.

— Є побажання з приводу зачіски? — поцікавилася Айрін, коли я сідала на пуф перед туалетним столиком.

— На свій смак зроби щось, — пробурмотіла я, замружуючись. — Тільки не прикрашай мене магією так, як прикрашаєте себе. Хочу сьогодні бути сама собою… навіть якщо це і останній раз, коли це вдасться.

Я звела очі і перехопила у відображенні погляд служниці. Щось таке промайнуло в її погляді, що я підняла брову. Та жінка ніяк на це не відреагувала, зайнялася моєю зачіскою. Волосся не торкалася, ні. Провела кілька разів рукою над моєю маківкою, і волосся зарухалося самостійно. Вкладалося у високу зачіску, деякі прядки самі висмикувалися, щоб окреслити обличчя чи впасти на шию.

В руках Айрін з’явився золотий прикрашений камінням гребінець. Вона встромила його у мою зачіску, додаючи прикрасу.

Прикраси… Усі мої прикраси, як і усе моє життя, лишилося вдома. Я встигла взяти з собою тільки гроші та їжу, яка вже, напевно, зіпсувалася у сумці. Та і сумка…

Я покрутила головою.

Грець знає де вона тепер!

Нервовий сміх зірвався з губ. Я закинула голову, продовжуючи сміятися. З очей бризнули сльози. 

— Мірандо?

Голос Айрін висмикнули мене з безодні, в яку я провалилася, за відчуттям, лише по коліно.

Пирхнувши, я розплющила очі і поглянула на себе в дзеркало.

— Так, — я підняла долоню, витираючи сльози. — Так, це все?

Я знову перехопила її погляд у дзеркалі. Жінка дивилася на мене з легким прижмуром.

— Може, все ж трохи магії для вашого обличчя? Небагато.

— Ні, — я бачила у відображенні, що очі блищали і почервоніли, як і кінчик носа. Встала з пуфа. — Твій Володар знав, що я людина. То нехай побачить це ще раз сьогодні.

Я повільно видихнула, опускаючи плечі.

Нехай бачить кого він хоче позбавити волі. Якщо ризикне на це піти.