Глава 11.5

***

Двері їдальні відчинилися переді мною, я зробила крок усередину.

Гаспар цього разу чекав мене на місці за столом, а не у каміна. Озирнувся, відсалютував келихом і жестом запропонував пройти до столу.

До столу, який знову прогинався від кількості страв. Першим прокинувся голод, але за ним надто вже жваво виринув і страх. Бо я дуже добре пам’ятала минулий сніданок і розуміла, що зараз знову можу втратити контроль.

— Доброго ранку, — промовив він, коли я зупинилася біля стільця. Гмикнув, змахнув рукою. Той від’їхав для мене з допомогою магії.

Я сіла, підвела погляд на Гаспара у синьому жакеті поверх світлої сорочки. Вигляд він мав розслаблений, навіть незацікавлений. І це мене зачепило. 

Наче не завтра має відбутися наше весілля!

— Доброго ранку, — відповіла я, намагаючись, щоб тон звучав байдуже.

Гаспар зробив ковток з келиха, змахнув рукою:

— Пригощайся. Чим сьогодні хочеш поснідати?

Шлунок наче вирішив відповісти за мене, стиснувся, забуркотів. Кров прилила до щік, а я обережно покосилася у бік страв. Та першим ділом потягнулася за скляним глеком з водою. Наповнила склянку, зробила два ковтки.

— Не подобається мені місцева їжа, — видихнула я, опускаючи склянку.

— Справді? — підняв брову Гаспар. — Вчора мені здалося, що все якраз навпаки.

Я прикусила щоку, не бажаючи виправдовуватися. З голодом варто було щось робити, але я не знала, як саму себе зупинити вчасно.

— Допоможи обрати найсмачніші страви, — я повернулася до майбутнього чоловіка і підсунула йому свою тарілку. — Довіряюся твоєму смаку.

Погляд Сутінкового лорда впав на мою руку, яка тримала тарілку, повернувся до обличчя. Він ледь ворухнув пальцями, і з різних місць столу почала злітати їжа. Відриватися від тарілок та прямувати по повітрю просто до моєї тарілки.

Я прикусила язика, спостерігаючи за тим, як на неї влягається спочатку шматок м’яса, потім кілька картоплин, а за ним і шматок рибного пирога.

— Не знаю, чи сподобається тобі це, К’яро, — мовив він, коли я поставила тарілку перед собою і несміливо торкнулася виделки. — Наші смаки, скоріш за все, не співпадають.

— Чому ти так вирішив? — видихнула я, заносячи виделку над їжею, яка пахла настільки ароматно, що в мене слинка у роті збиралася.

Гаспар гмикнув, відкинувся на спинку стільця:

— Ну… як мінімум, я б не обрав Еліана.

Я повільно опустила виделку, паралельно підіймаючи погляд на свого майбутнього чоловіка. Гаспар дивився на мене у відповідь з легким прижмуром та такою ж легкою посмішкою.

— Було б, напевно, дивно, якби ти обрав його, — знизала я плечима. А потім насупилася: — Чи я чогось не знаю? Може, тобі для цього і потрібна дружина? Бажаєш прикрити свої справжні уподобання?

Гаспар гмикнув, і раптово розсміявся, закидаючи голову.

— Що? — процідила я крізь зуби, коли він відсміявся.

Не бачила я у цьому нічого смішного. Особисто знала одного лорда, який одружився тільки, щоб уникнути переслідування храмовників. А сам і надалі продовжував прогулюватися у те відділення борделю, в якому не було жінок.

— Смішно це чути, — нарешті відповів він. А потім гмикнув. — Ми не приховуємо своїх коханок та коханців, К’яро. Всі вільні обирати те кохання чи ті розваги, яких вони самі прагнуть. Тому мені не потрібна була б дружина, щоб щось від когось приховувати.

Я не знала, що на це відповісти. Знизала плечима і знову спробувала взяти виделку. 

— Маю лише сподівання, що Еліан зміг дати тобі те, що ти шукала, К’яро. І що ти сприймеш, що після нашого весілля подібні розваги мені почнуть не подобатися.

Виделка знову опустилася на стільницю.

— Тільки з мого боку? — я підняла брови. — Тобі буде дозволені подібні… розваги?

Гаспар примружився, у фіолетових очах промайнув якийсь хижий вогник.

— Угода.

Я пирхнула:

— Знущаєшся?! Це не те питання, яке підпадає під нашу угоду!

— Всі питання підпадають під нашу угоду, якщо я так вирішу, — криво всміхнувся чоловік. — То що, готова виконувати мою умову?

— Ні, — я закотила очі. — Роби що хочеш. Наш шлюб все одно буде… дивним. Неправильним. А мені, можливо, навіть буде все одно на все. Адже так? Це можливо?

— Не зовсім розумію, про що ти кажеш, крихітко, — Гаспар посунувся, поставивши лікті на стільницю.

— Про ритуал, — я остаточно відпустила виделку, бо її гострі зубці могли нашкодити моєму задуму поговорити спокійно. — Він же може позбавити мене волі, чи не так?

— Звідки у тебе такі думки? — Гаспар насупився.

А я примружилася:

— Давай свою дію. Відповідь на це питання я хочу почути.

Очі чоловіка спалахнули справжнім фіолетовим вогнем. Він зібрав губи в трубочку, поки погляд ковзав моїм обличчям. А потім знову розтягнулися в усмішку.