Глава 11.1

Я рвучко повернулася, сподіваючись, що це якийсь дурний та недоречний жарт. Проте…

Гаспар дійсно стояв у дверях. Спирався плечем на одвірок, схрестивши руки на грудях, і виглядав так, наче стоїть тут уже давно.

Погляд фіолетових очей неквапливо ковзнув по Еліану, потім по мені. Я затамувала подих, не розуміючи, що зараз має відбутися. Губи досі горіли. Серце билося десь у горлі, оглушуючи мене кожним ударом.

Скільки він стоїть?

Гаспар спіймав мій погляд. І утримуючи його, посміхнувся. Настільки невимушено, що в мене коліна підігнулися.

— Розважаєшся, Еліане? — гмикнув він, відштовхнувшись від одвірка і зробив крок усередину.

Пройшов приміщенням, оглядаючись, підійшов до шафи. Його увагу привернула якась дерев’яна фігурка. Чи то кінь, чи птах. Важко було сказати. Особливо зараз, коли перед очима пливло.

— Гарна річ, — протягнув він. — Пам’ятаєш у кого купив? Давно шукав подібний тотем.

Я забула як дихати, поки слухала ці рівні слова, які не мали жодного відношення до того, що щойно сталося на очах Сутінкового лорда!

Еліан гмикнув:

— Давно це було. Якщо хочеш, я подарую тобі цей, Володарю.

Гаспар озирнувся через плече на Еліана:

— Цікава пропозиція. Чому ти вирішив віддати мені такий сильний артефакт, На…

Я краєм ока помітила, як зблід Еліан. А Гаспар всміхнувся, повернувся до полички, провів пальцем по фігурці. 

— Подумаю над твоєю пропозицією, — додав він за мить. — Як же чудово, що ти звик усім ділитися, чи не так?

— Володарю, я не мав на меті образити тебе, — шанобливо промовив Еліан, відступаючи на крок і схиляючи голову. Він провів перед собою рукою, на якій було те саме дивне чорне татуювання.

— А ти зробив щось таке, що мало мене образити? — Гаспар знову озирнувся до того.

— Те, що ти бачив, — почав було Еліан, та його Володар перервав його.

— А що я бачив? — він знизав плечима. — Я бачив тільки те, що моя наречена розважалася з тобою. Нічого дивного, до нашого весілля лишилося зовсім трохи. Потім у неї такої можливості не буде. Тому нехай розважається.

У мене серце, здавалося, зупинилося, а обличчя загорілося.

Еліан ж тільки сильніше схилив голову.

— Твоя милість неймовірна, Володарю.

Гаспар видав якийсь дивний звук. Щось середнє між зітханням та пирханням.

— Яка милість? — здивовано перепитав він. — Милість я міг би спробувати прикликати, якби побачив це після весілля. А зараз… Міранда поки може обирати такі розваги.

Фіолетовий погляд зупинився на моєму обличчі.

— Тільки не захоплюйся цією розвагою, крихітко. У ньому отрути більше, ніж здається на перший погляд.

— Володарю, — ошелешено видихнув Еліан. — Я б ніколи…

— Ти б ніколи «що»? — Гаспар відволікся від мене, і тільки тоді я нарешті змогла видихнути.

— Я б ніколи не наважився на це.

— Справді? — я помітила, як темна брова піднялася. — А мені здавалося, що ти питав мого дозволу на розвагу. А я відмовив тобі. То повтори, що ти б «ніколи»?

Еліан зблід. А губи Гаспара вигнулися в усмішці. Він відступив на крок.

— Не заважатиму вам. Поки у вас ще є час.

Він кинув на мене ще один погляд, підібгав губи. Після чого підняв руку і зняв з полиці дерев’яну фігурку.

— Якщо ти такий щедрий, Еліане, я заберу це. Згодиться для однієї справи. 

— Я радий цьому, Володарю.

Гаспар на нього не подивився, підкинув фігурку у руці, перехопив її довгими пальцями просто на льоту. І покрокував до виходу. Мить, і зник за порогом. Кроків у коридорі я не чула, та він точно пішов. З Франческою у них навряд чи були спільні захоплення. Сестра підслуховувала потайки. А Гаспар… не ховався. 

Я повільно опустила погляд до підлоги, а потім звела на Еліана. У вухах досі гуло, на губах досі залишився солодкий післясмак забороненого поцілунку.

Чоловік стояв за кілька кроків, дивився у бік виходу, стискав щелепи.

— То он що ти вирішив зробити, — процідила я крізь зуби, відчуваючи, як в грудях просинається вогонь. 

Еліан перевів на мене погляд. Напруга з його обличчя вже сповзала, повертаючи на місце грайливу посмішку.

— А що саме я зробив, сонце? — хитнув головою чоловік. — Стягнув з тебе плату за відповіді. Привітав з майбутнім весіллям. А що, ти сприйняла це якось інакше?

— О, так, — я закусила щоку, зробила крок до Еліана. — Знаєш як?

— Поділися…

Я скинула руку, дзвінкий звук прокотився кімнатою, а чоловік шоковано відступив на крок і притис пальці до щоки.