Глава 9.1

— Післязавтра, — повторила я вголос, наче від цього могло щось змінитися. — Ти…

Я підняла погляд на Гаспара. Він дивився на мене ледь примружившись, наче чекаючи на щось.

Сміх вирвався крізь мої зціплені зуби.

— Ти жартуєш, — видавила я. — Це твій жарт, так? Ти хочеш побачити, як я злякаюся?

Гаспар не відповів, тільки примружився ще сильніше.

— Ну ж бо, — я розвела руками, все ще посміхаючись, хоча посмішка вже тремтіла на губах. — Скажи, що це гра. Чергова твоя гра. 

Він дивився на мене. Його обличчя зараз нагадувало мармурову маску, на якій майстер забув показати бодай якусь емоцію.

— А на що ти сподівалася? — Гаспар нахилив голову вбік. — Тобі ж повідомили, що ти відправляєшся до свого майбутнього чоловіка. І ось, ти вже тут, К’яро. То… на що ти сподівалася?

Це питання змусило мене відступити на крок.

А і справді, на що? На те, що все це виявиться якимось дурнуватим жартом? Спробою батька перевиховати мене?

Сміх обірвався. У горлі щось стиснулося, перехопило подих. Я відступила на крок. Трава зашурхотіла під ногами.

— Ні, — мій голос впав. — Це з моїм батьком у тебе була якась угода. А не зі мною. 

— Так, і твій батько погодився віддати одну зі своїх дочок мені, якщо я погоджуся.

— Що? —  насупилася, відступаючи ще на крок. — Що значить «погодишся»?

Гаспар криво всміхнувся:

— Я не можу розкривати правила угод з іншими, К’яро. Але скажу так, одна твоя відповідь у дитинстві врятувала життя твоєму батькові.

— Дуже рада за мого батька, — процідила я крізь зуби. — І за його королівство. Але що такого я могла сказати в…

Я обірвала себе на півслові, погляд ковзнув униз. І я згадала ту дику церемонію, яка відбулася у моєму дитинстві. Тоді нас з сестрами няньки вдягнули у найкращі сукні, зробили зачіски, навіть нафарбували. І повели у тронну залу до батька. І він… король… ставив дивні запитання. Дуже дивні…

— Ти був там? — видихнула я, зводячи погляд на Гаспара.

Він не відповів, примружився, чекаючи на продовження.

— Ти послухав слова дітей і… що? — я роздратовано пирхнула. — Вирішив, що це кращий показник? Те, що має вирішити долю однієї з нас?!

— Я тоді обрав твій характер, К’яро, — кивнув він. — І я радий, що з роками він став тільки краще. П’янкіше, гостріше. Мені подобається твій норов, крихітко.

Ах тобі подобається мій норов! Ну ми це ще подивимося.

— Вимушена тебе засмутити, Гаспаре, чи як там тебе по-справжньому звуть… Мій характер і норов підказують мені, що я хочу вийти заміж за людину… Чорт! А цього, напевно, вже достатньо. Так, я хочу вийти заміж за людину! Щоб мати змогу покохати, стати коханою і… 

Я озирнулася. Річка ліворуч досить широка. Попереду відкритий простір поля, а за ним гори, що підпирали небо. Праворуч чуже дивакувате місто.

Кинула ще один погляд на Гаспара і вирішила, що просто маю спробувати.

І рвонула ліворуч. У поле, в бік гір. Підхопивши спідницю так високо, щоб вона не заважала мені рухатися. Трава хльоскала по ногах, вітер свистів у вухах, а в голові билася думка, що це марно. Та я мала… мала!

Тіні біля моїх ніг ожили. Вони смикнулися попереду мене, злетіли вгору, і торкнулися щиколотки. Після чого просто смикнули, і я полетіла на м’яку траву.

Впала на землю, важко дихаючи і увіп'ялася нігтями в пухку землю. Гмикнула. Очікувано.

Вдихнула, перевернулася, втупившись поглядом у яскраве блакитне небо, по якому пливли білосніжні хмаринки. Закинула руки за голову, і розслаблено видихнула, не збираючись вставати.

Шум річки поряд заспокоював, хоча серце досі скажено калатало у грудях.

— Набігалася? — тінь Гаспара впала на мене зверху. Та я відвела погляд, продовжуючи роздивлятися хмаринки у небі. Вони ледве не єдині були мені знайомі. Такі ж, як і вдома.

Чоловік зітхнув, сів на травичку поряд, поклавши руки на розставлені коліна.

— Чому післязавтра? — поцікавилася я, змушуючи себе не повертати голови. — Навіщо поспішати? Навряд чи ти в мене так сильно закохався, що втрачаєш голову.

Він всміхнувся. Я наче відчула це кожною клітинкою тіла.

— Бо Межовина має прийняти тебе, К’яро. Поки ти ніяк не позначена, це зробити буде важко. Та і угоду, яку я уклав з твоїм батьком, має бути виконано. Я маю взяти за дружину одну з його дочок.

— І ти не можеш розірвати цю угоду? — я повернула до нього голову. — Якщо тебе цікавить тільки мій характер… давай я поживу у тебе тут трохи. Буде у тебе Третя Принцеса на ролі блазня. А потім відпустиш мене. Як тобі пропозиція?