Глава 8.4

Більше не сказавши ані слова, Гаспар повів мене площею далі, вздовж того, що цілком можна було назвати прилавками. Я помітила кількох таких вухастих людей серед покупців, як сам Володар цього королівства. Вони були помітно гарнішими за тих, хто торгував на площі. Поводилися, як лорди та леді. Вміли показати себе з гарної сторони. Хоча… у них усі сторони були гарними!

Мій погляд зачепився за одну з «крамничок». Продавець розклав свій товар просто на бруківці під дахом чийогось будинку у густому затінку. Я придивилася, намагаючись зрозуміти, хто там торгує і чим. І здригнулася, коли побачила.

У тіні сиділа велика волохата постать, склавши довгі лапи на животі. Очі у темряві раз у раз блимали жовтим, та погляд істоти був спрямований на товар перед ним, а не на можливих покупців.

— Туди краще не дивись, — пролунав над моїм вухом Гаспар. — Такі, як він, не полюбляють непотрібні погляди.

Я швидко опустила очі:

— А хто це?

— А назву цієї істоти люди не дізналися і не змогли підлаштувати під вашу мову, — розслаблено помітив чоловік, проводячи мене повз той закуток і повертаючи далі.

Зробив ще два кроки і зупинився біля однієї з ковдр. Продавчиня звела на нас погляд темних очей. Різко зблідла і підхопилася на ноги.

— Володарю!

— І тобі доброго дня, як справи з травами зараз?

— Краще, Володарю, — пробурмотіла та. — Після вашої допомоги звірі пішли. І я можу і надалі вільно збирати необхідні трави у лісах.

— Радий це чути, — погляд Гаспара ковзнув ковдрою, на якій було розкладено з десяток різних висушених трав, що зібрали у пуки. — Гарного тобі дня.

— І вам, Володарю, — жінка стисла руки у районі живота. І я знову побачила той чорний візерунок, який був на руці білявої служниці.

Так, це точно він!

Я не встигла і кроку зробити, як Гаспар уже нахилився до мене:

— Хочеш ще про щось спитати?

Та у мене була ціла купа питань! І навіть коли мені вдавалося обрати бодай щось з цього довжелезного списку, не було гарантій, що я отримаю відповідь.

— Я ще на попереднє питання чіткої відповіді не отримала, — повернула йому посмішку. — Все ще чекаю.

— Мій час необмежений, — підморгнув Гаспар. — Ти ж не вказала у нашій угоді часовий відрізок, адже так?

І настільки хитро всміхнувся мені, що виникло бажання чимось в нього кинути.

— Володарю! — голос пролунав зборку.

Я відступила на крок, озирнулася. У наш з Гаспаром бік квапився чоловік. Без тієї магії, яка робила б його зовнішність гарнішою. Та він все одно був привабливим.

Попри шрам, який тягнувся через праве око, попри неохайно зібране у хвіст довге чорне волосся.

Він зупинився за кілька кроків від Гаспара, вклонився.

— Ліріелю, яка неочікувана зустріч, — голос чоловіка похолов. — Як ти наважився потрапити мені на очі?

— Бо ширяться чутки, Володарю, — чоловік випростався, прямо подивився на Гаспара. — Що наш Володар привів сюди людину.

Погляд цього Ліріеля ковзнув у мій бік і так само швидко повернувся до Гаспара.

— Чому ж чутки? — мій майбутній чоловік нахилив голову. — Жодних чуток. Ось вона. Мірандо, привітайся.

— Привіт, — видихнула я, не впевнена взагалі у тому чи було це дійсно необхідно, чи ні.

Погляд чоловіка зі шрамом знову стрибнув до мене. І тільки зараз я помітила те, що мала помітити ледве не одразу. Його вуха! Так, вони були довгі із загостреними кінчиками… колись. Зараз його вуха більше нагадували людські, маючи червоні шрами там, де мало б бути продовження. Але його не було. Наче… наче гострі кінчики хтось відрізав!

— Володарю, я пішов за вами, бо ви обіцяли інше, — погляд Ліріеля повернувся до Гаспара. — Сьогодні одна жінка, завтра буде інша… У що перетвориться тоді наш дім? Подумайте про це.

— Я обіцяв вам безпеку, — тон Гаспара став настільки холодним, що мене аж смикнуло. — А ти зрадив мене у ті часи, коли безпека була. То чи тобі казати мені про хибні рішення? Ти маєш бути вдячним, що я зберіг тобі життя, Ліріелю.

Той відступив на крок, нахилив голову:

— Я вдячний вам, Сутінковий лорде. Та як і раніше я буду казати вам лише те, що вважаю важливим, нехай я більше і не ваш радник.

Гаспар поряд тихо гмикнув:

— Що ж, приймаю таку відповідь. А ти прийми від мене запрошення на весілля.

Ліріель смикнувся, а я перехопила погляд Гаспара, яким той нагородив мене.

— Адже зовсім скоро, — продовжив він, — ця жінка стане моєю дружиною. І поки ти не бовкнув щось таке, за що я відірву тобі не лише вуха, а і голову, йди, Ліріелю.

Погляд чоловіка зі шрамом знову впав на мене. І я клянуся, так страшно мені ще за життя не було!

— Я піду, мій лорде, — досить ввічливо відгукнувся той. — Та дозвольте дати ще одну пораду. Не вам. А вашій майбутній дружині.