Глава 6.4

Я не помилилася у своїх здогадках, бо за дверима дійсно знайшлася купальня. От тільки вона сильно відрізнялася від того, що малювала моя уява.

Замість крихітного приміщення з ванною на мене чекала величезне приміщення, підлога якого була великим басейном. Тільки невеличкий відрізок звичайної підлоги вів до полиць з рушниками й засобами гігієни. Різнокольоровими засобами гігієни, які було розлито по скляних химерних флаконах різної форми.

А басейн… наповнений прозорою водою, крізь яку було видно плитку темно-синього кольору, раптово почав парувати, варто було мені лише подумати про те, що це купання буде цікавим.

Я розплела косу. Волосся впало на плечі важкими хвилями. Стягнула через голову сріблясту сукню, кинула її на підлогу і просто стрибнула у басейн.

Якийсь час просто плескалася у гарячій воді, насолоджуючись тим, що відбувається. Потім довелося вибратися з басейну, щоб дістатися до флаконів з рідким милом і хто-зна чим ще.

Схопила перший-ліпший флакон із полиці. Відкоркувала. У ніс вдарив запах лісу після дощу. Перед внутрішнім зором миттєво спливло обличчя Гаспара.

Я відсахнулася і повернула кришечку на місце.

Ні. Точно не цей флакон!

Вміст наступного, який потрапив мені у руки, пах солодко та квітково. Вже краще.

Обравши його, я повернулася у теплу воду. Піна від мила плавала навколо мене білими хмаринками, поки я вимивала волосся, шкіру, обличчя. І тільки коли з купанням було завершено, я вилізла з басейну і здивовано зітхнула, поглянувши на свою руку.

Шкіру наче присипали чимось. Якимось дрібним сріблястим пилком, який додавав ледве не світіння шкірі.

Я схопила рушник, провела їм по руці. Сяйво не зникло.

— Чортівня якась, — пробурмотіла я, намагаючись стерти це сяйво. Та шкіра вже починала червоніти від тертя, а блиск нікуди не зникав. — Ну і добре!

Вирішивши, що це не найстрашніше, що могло зі мною статися, витиснула зайву вологу з волосся і почала вдягатися.

Спробувала не дивуватися тому, що сукня сіла просто по фігурі. І тому, що взуття підійшло за розміром. Розчесала вологе волосся білим гребінцем, повернувшись у кімнату. І з острахом поглянула на двері, які мали вивести за межі кімнати.

Ручки на них за ніч не виросло. Тому я гадки не мала, як їх відчинити. Та якщо Гаспар так хотів, щоб я прийшла на сніданок…

Я зробила повільний крок до дверей і моя здогадка виявилася правильною. Бо і ці двері відчинилися переді мною самостійно.

Якась тепла хвиля задоволення прокотилася тілом. Та варто було їй зачепити шлунок, як він знову стиснувся, нагадуючи, що найважливіше зараз це просто поїсти.

Видихнувши, я переступила через поріжок і здивовано озирнулася. Коридор, який опинився за дверима, зовсім не був схожий на той коридор, яким мене вели учора.

Світлі, майже білі стіни. Великі вікна навпроти дверей. Золота люстра з десятками свічок над головою.

Я тряхнула цією самою головою, намагаючись запевнити саму себе, що я не збожеволіла. Принаймні, не так, як могла б це зробити.

Холодок пробіг по спині. Та замість того, щоб повернутися і злякано зачинитися у вже знайомій кімнаті, я рушила коридором. Я гадки не мала, куди мені йти. Та зараз… так, зараз я хотіла отримати якомога більше відповідей на всі свої запитання. А це можна зробити тільки якщо я знайду ту їдальню, про яку казав Гаспар. І це буде на його совісті, якщо я загублюся у коридорах його помешкання.

Цікаво, у такої істоти як він, є взагалі совість?

Коридор петляв. З’являлися розвилки, на яких шлях я обирала навмання. Вийшла до сходів. Ось ці вже були схожі на ті, які я бачила вчора. Бо частково вони тонули у темряві.

Вчора вона відступила, варто було ступити на сходинку. А значить… Я ступила на першу сходинку.

Темрява нікуди не зникла.

Серце закалатало у горлі.

Другий крок. Третій.

І на четвертому темрява нарешті розсмокталася. Розвіялася, відкриваючи коридор. Світлий, широкий. І знову незнайомий.

Та саме у цьому коридорі з’явилися ледве не перші двері, які я побачила на своєму шляху. І не просто двері, а широко розчахнуті двері.

Завернула до них, переступила поріжок і гмикнула.

Я опинилася у їдальні з довгим столом, який прогинався від ваги та кількості страв. А в самому центрі стояла велика ваза з такою кількістю червоних маків, що я ледве сміх стримала.

— Ти знайшла шлях, — голос пролунав збоку. — Вітаю на нашому першому сніданку, Мірандо.

__
Оновлення стали нерегулярними, бо авторка паралельно малює на картоні та відстоює громадянську позицію на площі.