Глава 3.2

— Яка ще біда?! — Мія розвернулася так швидко, що служниця злякано втягнула голову в плечі й пробелькотіла щось про кухню і спалене м’ясо.

Очі Другої Принцеси у цю мить цілком могли б почати метати блискавки, якби вона мала магічний дар.

— Вибач, К’яро, та здається, мені варто де з чим розібратися, — розсіяно пробурмотіла Мія. Провела долонею по моєму оголеному плечу і поквапилася до виходу за служницею.

Я тільки гмикнула і розвернулася до зали, підмічаючи, хто саме з аристократів сьогодні навідався на свято. 

«Свято».

Я знову згадала обличчя лорда Тер і всміхнулася.

— Ваша Високосте! — Графиня Лерн матеріалізувалась переді мною. Окинула поглядом, який намагався бути схвальним, а вийшов трохи жалісливим. — Повинна визнати, нам усім буде вас бракувати при дворі.

— Навіть не сумніваюся у цьому, графине, — з легкою посмішкою відповіла я. — Хто ж ще посміє уголос сказати про те, що ви ризикнули відвідати три бали в одній і тій же сукні, чи не так?

Її обличчя смикнулося, а я всміхнулася ще ширше, дуже добре пам’ятаючи, як вона набивалася у фаворитки до короля, який оголосив, що після смерті улюбленої дружини не має наміру більше одружуватися.

Та саме цю жінку ця заява взагалі ніяк не злякала, а скоріше заохотила.

— О так, вашого почуття гумору нам точно буде не вистачати, Ваша Високосте, — графиня все ж впоралася зі своїми емоціями. — Поділитеся секретом, як далеко ви їдете?

— Хочете знати, як часто я буду навідуватися у гості? — примружилася я. — Залишу це у секреті, щоб робити вам сюрприз кожного такого разу.

У графині сіпнулося око.

— Буду з нетерпінням чекати на ваші візити, — з награною шанобливістю відповіла вона, потім озирнулася, пройшлася поглядом по залу. — А ваш батько відвідає це свято? Його Величність поки не з’явився, це дивно…

— Батько нездужає, — сказала я рівно те, що нам з сестрами переказали слуги сьогодні за сніданком. — Його не буде, бо Його Величність не бажає ризикувати здоров’ям своїх підданих.

— Ох, ну звісно, — графиня широко всміхнулася. — Турбота короля дорожча за будь-які прикраси. До речі, про прикраси… Жодного разу не бачила на вас підвіску, яку я вам подарувала на вісімнадцятиріччя. Сподіваюся, що ви вдягнете її на своє весілля. Вона має принести вам щастя.

Я на мить замислилася, згадуючи, про яку саме підвіску йде мова. А потім всміхнулася, бо, здається, вона потрапила у мішечок, з яким Ріна відправилася у місто.

— Подумаю над цим, графине, можливо. Все можливо. 

Музика нагорі змінилась. Гомін у залі якось інакше перерозподілився.

— Перша Принцеса, Її Високість Франческа Офтейн!

Сестра серйозно собі особистого глашатая найняла?

Я повернулася разом із гостями до дверей, крізь які якраз робила крок Франческа. Темно-червона сукня з високим коміром, який йшов напівколом за її спиною, підкреслював тонку довгу шию. Тугий корсет у свою чергу підкреслював тонку талію. А награна посмішка прикрашала симпатичне личко.

От хто готовий хоч завтра виходити заміж і грати роль покірної та ввічливої дружини.

Франческа повільно дійшла до центру залу, поки затихали розмови і музика. Сьогодні вона була у цьому залі найвпливовішою і найтитулованішою гостею. Перша Принцеса прийняла келих від слуги, підняла його й у цю мить всі звуки остаточно зникли.

— Лорди та леді! — її голос луною прокотився залою. — Вітаю усіх вас на святі, яке має дуже важливе значення для моєї молодшої сестри! 

Франческа повернулася у мій бік, простягнула руку у короткій рукавичці з червоного мережива. Я важко зітхнула, натягнула посмішку на обличчя і зробила кілька кроків до центру зали, щоб взяти її  за руку.

Франческа кивнула мені і продовжила:

— Сьогодні ми зібрались тут, щоб провести Третю Принцесу К’яру в новий розділ її життя. Усі ми знаємо її з дитинства. Знаємо, який незвичний характер у моєї сестри. Непростий, я б навіть сказала. 

У залі почувся веселий сміх.

— Та попри все ми всі любимо її й бажаємо їй справжнього щастя! — наголосила Перша Принцеса, міцніше стискаючи мою руку у своїх пальцях. — К’яра завжди обирала власний шлях у багатьох питаннях. І я смію сподіватися, що новий розділ життя дасть їй простір залишатись собою. Бо інакше, — ледь помітна пауза, погляд на мене, — її чоловіку буде дуже важко. 

Зал засміявся щиріше.

Франческа підняла келих вище.

— За К’яру та її щастя!

— За К’яру, — відлунив зал.

У ту мить я вже шкодувала, що відмовилася від келиха вина.