Глава 2.2

— Дякую, що взялася за це, я це дуже ціную.

Сестра тільки відмахнулася, а потім стишила голос і поцікавилася:

— Ти ж хоча б трохи з цього свята побачиш? Я ж все-таки старалася. Це перше свято, яке я влаштовую власноруч. Будуть твої улюблені квіти, музика і ті страви, які ти полюбляєш. Вина замовила в три рази більше, ніж необхідно. Сподіваюся, це теж тобі допоможе.

Я всміхнулася. П’яні аристократи мають в якусь мить забути про те, на чию честь зараз взагалі відбувається свято.

— Міє, — я зробила крок до сестри, — я не знаю, чому ти мені зараз вирішила допомогти, але я тобі дуже вдячна.

Сестра примружилася:

— Допомогти? Не знаю, про що ти кажеш. Я просто влаштовую свято на твою честь.

І підморгнула мені. Потім озирнулася на мить до дверей і майже пошепки спитала у мене.

— У тебе все готово? Ти впевнена, що вийде?

— Готово, — запевнила я її. Залишається тільки дочекатися повернення Ріни з грошима, і я можу бути спокійна.

Мія тільки кивнула, не питаючи нічого більше. А потім скривилася, показуючи, як їй все ж не подобається її роль у цій виставі. Та попри власні думки та переконання вона все ж вирішила підтримати молодшу сестру у черговому ризикованому вчинку.

Не зайняла сторону батька та Франчески, не почала розповідати мені, що це моя доля і я маю прийняти, що все так складається. Ні. Цього разу вона підтримала саме мене. І за це я була дуже їй вдячна. 

Мія відвела погляд до вікна, помовчала мить, а потім гмикнула.

— Напиши мені, — мовила вона, наче між іншим. — Як влаштуєшся. Щоб я знала, що все добре.

— Напишу, — пообіцяла я, вже думками знаходячись десь далеко за палацом.

— І їж нормально. Не забувай про це, навіть коли нервуєш, — настановчо додала вона.

— Я рідко нервую, — скривилася я.

— О! Ну звісно! — Мія закотила очі, зробила крок до мене і штовхнула мене плечем.

Я шоковано охнула і штовхнула її у відповідь. Мія розсміялася, закинувши голову, і ось тоді двері у кімнату відчинилися без стуку.

На порозі стояла та, кого я взагалі не очікувала побачити тут і зараз. Посмішка сповзла з обличчя.

— Прохідний двір якийсь, — пробурмотіла я, поглянувши на Франческу. — Мене не попередили про ваш особистий візит, Перша Принцесо.

Сестра ніяк не відреагувала на мою шпильку. Сприйняла її як справжня леді: з легкою посмішкою і м’якістю у погляді. 

— Вибач, забула, що треба попереджувати тебе про візит, К’яро, — відповіла вона, входячи усередину. Як завжди з бездоганно прямою поставою та без жодної зайвої складочки на спідниці кремової сукні.

— Так, наступного разу попереду себе відправляй глашатая, — огризнулася я, дивлячись на найстаршу свою сестру.

Мія тихо кашлянула збоку, відступила на крок, вкотре не бажаючи встрягати у наші з Франческою сварки.

— Обов’язково зроблю саме так, як ти просиш, — кивнула Перша Принцеса. — Але зараз я не хочу сваритися із тобою, сестро. Не перед тим, як ти ось-ось поїдеш до свого майбутнього чоловіка, тому ось… прийми це на знак нашого примирення.

Франческа зробила ще один крок до мене і простягнула те, що тримала в руках. Білу хустку з тонкою вишивкою по краях. На тканині були зображені дрібні різнобарвні квіти й маленькі темні листки між ними.

Вона мала витратити на цю вишивку достатньо часу. Та зараз… мене дратувало тільки те, наскільки акуратно та красиво в неї вийшло.

— Нехай у тебе буде щось, що буде нагадувати про мене, навіть якщо цю хустку ти будеш використовувати дуже рідко, — додала сестра. — І може не за призначенням…

Не знаю, що вона мала на увазі, та я вирішила не витрачати зараз сили на чергову сварку із нею.

— Дякую, — промовила, приймаючи подарунок, — дуже мило, що ти вирішила подумати про це, Франческо.

Перша Принцеса придушила здивування, яке лише мигцем з’явилося на її обличчі. Кивнула і всміхнулася. Окинула поглядом мою кімнату.

— Вже збираєшся? — поцікавилася вона, зачепившись поглядом за скриньки з прикрасами, які стояли відкритими на столі біля дзеркала.

— Не так багато часу лишилося, — відгукнулася я, поглянула на Мію і спитала. — Ти будеш завтра на святі, Франческо?

— Тільки якщо ти захочеш мене там бачити, — кивнула сестра. — Для мене це буде честю.

Я натягнуто всміхнулася:

— Звісно, сестро. Буду рада тебе там бачити.

Франческа кивнула і відступила на крок:

— Тоді не буду більше заважати тобі збиратися. І я рада, що ти сприйняла свою долю.

Я зціпила зуби, чекаючи, поки вона вийде, і тільки після цього тихо вилаялася. Мія почервоніла, почувши мої слова, насупила брови.

— Що? — видихнула я.

— Ні, нічого, — надто швидко хитнула головою сестра. — Та такі твої фрази… де ти це чула, взагалі?