Глава 1.3

Позачергове оновлення на 50♥
______
— Куди мені їхати? — поцікавилася я, загинаючи перший палець. — Скільки? — другий. — Хто мене буде супроводжувати? — третій. — Як мене зустрінуть? — четвертий. — Де я житиму? — п’ятий. — Що від мене очікують? — підняла другу руку і загнула вказівний. — Та й зрештою, як звуть мого майбутнього чоловіка?

Батько важко зітхнув, ковзнувши поглядом по моїх піднятих руках:

— Тобі нададуть супровід і все необхідне.

Я пирхнула, хитнувши головою:

— Ти не відповів на більшість моїх запитань…

— Я сказав тобі достатньо, — він знову відвернувся до вікна, і спина його стала рівнішою. — Рішення прийнято і не обговорюється. Збирайся, К’яро. Це все, що я можу тобі зараз сказати.

Я стиснула щелепи. Все? Ну добре!

— Дякую за розмову, Ваша Величносте, — процідила я крізь зуби, — вона була дуже змістовною та повчальною. Як і завжди.

Я бачила, як його плечі здригнулися, та ані слова, ані погляду я не отримала у відповідь. Він дійсно вирішив таким чином закінчити розмову.

Я рвучко розвернулася і штовхнула двері.

Зробила крок у коридор і майже не здивувалася, зустрівшись поглядом з Франческою. Сестра тільки на крок від дверей відступила й удала, що йшла кудись у справах.

От тільки служниць, які завжди супроводжували Першу Принцесу, поряд не було. Та і справ у неї у цьому коридорі не могло бути.

— Підслуховувала? — скривилася я, склавши руки на грудях.

Двері за моєю спиною грюкнули за мить.

— Ні, — її видав тон. Брехати вона ніколи не вміла. — Я… просто… просто…

Я голосно застогнала, закотивши очі:

— Ненавиджу вашу брехню! Ніхто не може сказати мені правду дивлячись у вічі!

Сестра застигла, закривши рота. Повільно видихнула і жестом запропонувала мені піти з нею коридором. Я зрушила з місця за нею тільки задля того, щоб залишити кабінет батька за спиною.

— Мені шкода, — тихо мовила Франческа, підлаштовуючись під мій швидкий крок. — Шкода, що це твоя доля.

— Це доля усіх нас! — змахнула я руками, зачепила спідницю сукні. — Вийти заміж за вказівкою батька. Радій, що зараз це не ти. Може, через місяць і це зміниться!

— К’яро, — сестра обігнала мене, перегородивши шлях. В блакитних очах читався сум, який вколов болючіше за будь-яке гостре слово, — є речі, на які ми не здатні повпливати. Ти розумна. Ти маєш розуміти, що криком ситуацію не змінити…

Я зітхнула, поклала сестрі руку на плече і зазирнула у вічі:

— Люба моя, я ще не кричала. Кому, як не тобі знати, як я можу кричати.

— Ти надто ворожо ставишся до усього, — спробувала знову Франческа.

А я хитнула головою:

— Чекаю того дня, коли батько викличе тебе на схожу розмову. Дуже буде цікаво побачити твою реакцію… хоча чекай! Це ж неможливо! Мене не буде у палаці, я буду хто-зна де. Може, навіть буду вже вагітна від старого хриплого дідугана, який такий добрий союзник короні. М-м-м, які перспективи. Ані тобі кохання, від якого подих перехоплює. Ані щастя у шлюбі. Чудова перспектива, чи не так?

— Ти драматизуєш, — Франческа кинула погляд мені за плече, наче очікувала на щось. Знову перевела погляд очей на мене. — Може, не все так погано? Ти ж навіть не знайома з цим шановним лордом.

— І буду дуже щаслива, якщо не познайомлюся, — моя рука зісковзнула з її плеча. — Дякую, сестро, за чудову бесіду. Та гадаю, у тебе ще є справи.

Я натягнуто посміхнулася їй.

— Я ж хотіла допомогти…, — прошепотіла вона.

— Чим? Розмовою про те, що така наша доля? — підняла я брову, скоса поглянувши на неї. — Дякую, допомогла.

Не маючи бажання продовжувати слухати її пусті слова, я підхопила спідницю і майже бігом кинулася геть з цього коридору. Пролетіла кілька постів варти, чуючи тільки стук підборів, який супроводжував мене. І нарешті дісталася дверей, за якими мені справді могли допомогти.

— Ти уявляєш, що він сказав?! — я штовхнула їх, навіть не подумавши постукати, і увірвалася у кімнату Мії.