Розділ 13. Золотий вогонь і перший прояв магії

   Евелін продовжувала терти підвіконня вже з останніх сил, бо руки боліли, а пальці повністю затерпли від холодної води та жорсткої тканини. Рухи ставали повільними і важкими. Здавалося, що за високими вікнами давно минула північ, бо в замку панувала повна тиша, а повітря в спальні стало зовсім прохолодним. Вона вже не бачила, що витирає, бо очі сльозилися від втоми в цій суцільній темряві, але продовжувала рухатися навпомацки, аби тільки виконати роботу.

   Раптово зі сторони дверей пролунало тихе клацання, після чого двері з легким скрипом повільно відчинилися самі собою. У проході з'явилося тьмяне світло з коридору і Евелін розтиснула пальці, випускаючи брудну ганчірку на підлогу. Вона важко видихнула і рвучко піднялася на ноги, ледь не втративши рівновагу від утоми.

   Дівчина навіть не здогадувалася, що Ауран увесь цей час взагалі не спав. Він лежав у своєму ліжку з заплющеними очима, слухав її шурхіт біля підвіконня і сам подумки наказав магії кімнати нарешті відпустити її.

   Хлопець розраховував зламати її характер цим приниженням. Він чекав, що вона не витримає такої важкої праці в темряві, підійде до його ліжка і почне благати про прощення та скасування покарання. Проте Евелін навіть не думала здаватися або показувати йому свою слабкість. Вона швидким кроком вийшла з його спальні, навіть не глянувши в бік ліжка, і пряма смуга світла з коридору знову зникла, коли двері за її спиною зачинилися.

   Повернувшись до своєї кімнати, дівчина рухалася максимально тихо, бо не хотіла нікого розбудити. Вона відкрила шафу і заховала брудну форму в найнижчий ящик, як їй підказувала Неріда під час першої зустрічі. Потім вона швидко забігла до душової, змила з себе бруд та втому і практично без сил впала на ліжко. Її сусідка вже міцно спала на своєму ліжку, тож дівчині не довелося відповідати на запитання, що її неймовірно порадувало.

   Ранок розпочався з того, що Евелін прокинулася від дикого болю в спині та плечах. Нічне прибирання меблів і миття підлоги без допомоги магії далися взнаки при кожному найменшому русі. Дівчина тихо застогнала, насилу піднялася і подивилася на сусіднє ліжко. Неріди в кімнаті вже не було, бо її ковдра була акуратно заправлена.

   Евелін сіла на краю ліжка і відчула легку образу, яка пронизала її десь усередині. Їй було трохи прикро, що сусідка навіть не дочекалася її і не запитала про її самопочуття після вчорашнього жаху. Але дівчина одразу ж прогнала ці думки і змусила себе подивитися на це тверезо. Вона чудово розуміла, що Неріда робила це не зі зла, а через звичайний страх бути відрахованою з академії, бо наказ Аурана був для всіх без винятку, і дівчина просто виконувала його вимоги.

   Підійшовши до шафи, Евелін здивовано побачила, що її форма вже висіла на вішалці повністю чиста і випрасувана. Очевидно, побутова магія замку виконала свою роботу за ніч. Вона швидко переодяглася в чистий одяг, підхопила зі столу сумку з конспектами і рушила на сніданок.

   Що ближче дівчина підходила до їдальні, то сильніше її охоплював дикий страх. Руки починали легенько тремтіти, а в роті пересохло. Вона з жахом згадувала вчорашній вечір і боялася, що зараз усе повториться знову, що хтось знову плесне в неї соком або кине їжею в обличчя під регіт усього залу. Проте вона раптом згадала слова своєї матері, яка завжди казала їй перед важливими подіями. Якщо ти не показуєш свого страху і просто ігноруєш чужу агресію, оточуючим це швидко набридне, бо їм стане нудно дошкуляти тій людині, яка не дає реакції, і вони просто переключаться на щось інше.

   Евелін зробила глибокий вдих, випростала спину, розправила плечі і впевнено переступила поріг їдальні. На її велике здивування, ніхто не почав сміятися чи кричати. Студенти сиділи за своїми столами, їли, розмовляли і взагалі не звертали на неї жодної уваги, ніби вчорашнього інциденту й не було.

   Вона пройшла повз перші ряди і краєм ока помітила Аурана. Хлопець сидів за своїм звичним столом, спираючись ліктем на спинку дивана. Він виглядав абсолютно розслабленим, спокійно пив щось із високого келиха і дивився на неї зверхнім поглядом. Його губи вигнулися в ледь помітній посмішці, ніби він точно знав щось таке, про що вона навіть не здогадувалася.

   Дівчина намагалася не затримувати на ньому погляд. Вона швидким кроком пройшла у віддалений куток їдальні, де було майже порожньо і почала швидко їсти, аби скоріше закінчити сніданок і піти геть. Сидячи за столом, вона помітила далі по ряду Фелікса та Неріду. Вони сиділи разом і не розмовляли, але коли Евелін підняла голову, вони обидва одночасно подивилися на неї і легенько кивнули їй головою на знак підтримки. Дівчина ледь помітно посміхнулася їм у відповідь, відчуваючи, що вона не зовсім одна в цьому жахливому місці.

   Після сніданку всі студенти рушили до великої практичної зали, де мав відбутися урок із магічного мистецтва. Евелін чекала цього заняття з особливим трепетом та хвилюванням. Вона щиро сподівалася навчитися хоч якихось базових речей, але всередині її гризли постійні сумніви.

   Вона думала про те, що якщо в ній справді немає темної сили, про яку всі говорять, то чи зможуть у неї взагалі виходити хоч якісь заклинання? А що, якщо вона взагалі пуста і ніякої магії в ній немає? Проте вона розуміла, що повинна спробувати перевірити себе будь-якою ціною.

   Професор у довгій темній мантії вийшов у центр залу і оголосив тему лекції.

 - Сьогодні ми вивчаємо основи вогняної стихії та перші вогняні закляття, - заговорив професор гучним голосом, оглядаючи студентів. - Проте перед тим, як ми перейдемо до заклику справжнього полум'я, кожен із вас повинен показати мені контроль над своєю енергією.

   Чутки про події на зілляварінні та про бідний потенціал Евелін вже облетіли всю академію, тому викладач зупинив свій погляд на ній і спокійно заговорив.

 - Евелін, підійдіть у центр. Для вас завдання буде простішим. Не треба створювати вогонь, спробуйте створити звичайну світлову кулю над своєю долонею.