Розділ 12. Темрява та перша пастка

   Евелін опустилася на коліна біля масивного дивана і повільно провела вологою ганчіркою по висіченому з темного дерева підніжжю. Вона витирала пил із меблів, ретельно мила кам'яні плити підлоги і ніяк не могла збагнути сенсу цієї безглуздої роботи. Усі кімнати в цьому величезному замку прибиралися за допомогою магічних і побутове закляття впоралося б із пилом набагато швидше та якісніше. Ця думка лише додавала гіркоти, бо дівчина чудово розуміла реальну причину такого наказу.

   Усередині її грудей із кожною хвилиною все сильніше розгоралася справжня жадоба помсти за всі пережиті приниження. Евелін згадувала заздрісні погляди студенток у коридорах, сміх у їдальні та огидний лимонний сік, який досі липнув до її шкіри під формою. Вона знову і знову ставила собі одне й те саме питання. Навіщо вона взагалі опинилася в цьому страшному місці?

   Невже її забрали з дому лише для того, щоб терпіти постійні знущання та потішати самолюбство місцевого принца і спадкоємця знатного роду? Дівчина стискала вологу тканину в пальцях так сильно, що аж пальці біліли, і пошепки обіцяла собі, що обов'язково знайде спосіб відплатити кожному із цих зарозумілих багатіїв. Проте всі ці важкі думки миттєво вилетіли з її голови, коли двері купальні повільно відчинилися.

   На поріг вийшов Ауран. На ньому не було ні сорочки, ні штанів, а навколо стегон залишався обгорнутий лише один білий рушник. Евелін застигла з ганчіркою в руках і затамувала подих. У цього хлопця було настільки гарне тіло та міцна статура, що від нього виявилося неймовірно важко відвести погляд. Вогкі пасма білого волосся недбало спадали йому на лоб, а дрібні краплі води повільно стікали по його рельєфних грудях і пресу, зникаючи за рушником. Він виглядав як справжня мрія з картинки, якби тільки не його жахливий і огидний характер.

   Ауран одразу помітив її зацікавлений погляд. Його брови злегка зсунулися до перенісся, а обличчя стало суворим.

 - Очі в підлогу опусти і не смій дивитися на мене таким поглядом, - грубо процідив хлопець, зупиняючись за два кроки від неї.

   Евелін миттєво опустила очі на брудну ганчірку, якою саме витирала полірований стіл. Щоки її спалахнули від сорому, проте вона не втрималася і тихо, але виразно пробурмотіла собі під ніс.

 - Та було б на що тут дивитися...

   Дівчина навіть не встигла договорити це речення до кінця. Ауран опинився поруч із нею настільки швидко, що вона навіть не помітила його руху. Він рвучко повернув її до себе за плече і нахилився впритул, міцно упершись долонями в край столу прямо за її спиною.

   Евелін опинилася повністю затиснутою між його тілом і столом. Вони перебували настільки близько, що вона виразно відчувала жар, який виходив від його вологої шкіри. Але при цьому його блакитні очі залишалися абсолютно холодними, владними, і в них виразно іскрилася щира ненависть.

 - Значить, кажеш, що немає на що дивитися? - із посмішкою запитав Ауран, нахиляючись ще ближче до її обличчя. - Ти справді в цьому впевнена?

   Евелін відчула, як її серце калатає десь у самому горлі, але змусила себе не губитися і не відвертатися. Вона випростала шию і подивилася йому прямо у вічі, відповідаючи тим же твердим тоном.

 - Абсолютно впевнена. Твоя краса це лише зовнішня обгортка. Вона нічого не варта, бо всередині ти мерзенний і огидний.

   Ауран уважно вислухав її, але замість люті на його обличчі раптом з'явилася впевнена посмішка. Він перебив її подальші слова легким сміхом, повільно відсторонився від столу і випростався на повний зріст.

 - Я так і знав, що я тобі подобаюся, - із задоволенням промовив він, провівши рукою по вологому волоссю. - Іншого я й не очікував.

   Після цього він розвернувся і спокійним кроком пішов у бік свого широкого ліжка. А Евелін від такої дикої нахабності аж червоніти почала від обурення. Вона стиснула ганчірку і майже вигукнула йому в спину.

 - Ти мені зовсім не подобаєшся! Навіть не вигадуй собі казок, бо корона на голові почне занадто сильно тиснути!

   Ауран навіть не обернувся на її слова. Він спокійно підійшов до ліжка і відповів через плече абсолютно байдужим голосом.

 - Займися ділом і прибирай далі. Ця кімната все одно не випустить тебе, поки ти не закінчиш усе до останньої порошинки.

   Він опустився на м'який матрац, ліг у ліжко накриваючись ковдрою і злегка змахнув рукою в повітрі. У той же момент усі магічні світильники на стінах та каміні миттєво згасли, занурюючи величезну спальню в непроглядну темряву. Евелін від несподіванки застрягла на місці, не розуміючи що відбувається.

 - Гей! А як я маю прибирати в повній темряві? - голосно та обурено запитала вона в пітьму. - Я ж тут нічого не бачу!

   З боку ліжка пролунав спокійний і абсолютно байдужий голос.

 - Це вже тільки твої особисті проблеми. Навчайся відчувати простір навпомацки. І якщо ти не закінчиш прибирання до ранку, то будеш ночувати прямо тут на підлозі.

   Евелін лише злісно стиснула кулаки, важко зітхнула і спробувала заспокоїти прискорене дихання. Вона зрозуміла, що сперечатися з цим хлопцем зараз абсолютно марно. Тому дівчина повільно повернулася назад до столу і почала навпомацки протирати дерев'яну поверхню, потім перейшла до важких полиць біля стіни і підвіконня. Вона з усіх сил сподівалася, що як тільки цей пихатий спадкоємець міцно засне, внутрішні чари кімнати ослабнуть і вона зможе спокійно відкрити двері та повернутися до себе. Проте Ауран не спав.

   Він лежав на спині, підклавши одну руку під голову і крізь темряву уважно спостерігав за кожним рухом дівчини. Його очі вже звикли до відсутності світла, тому він чітко бачив її силует. Він бачив, як вона тупотить ногами від люті, як роздратовано заправляє пасмо волосся за вухо і як кілька разів зупинялася біля ліжка, замахуючись брудною ганчіркою в його бік.

   Це дитяче обурення і її неприхована злість щиро веселили хлопця. Але водночас це її небажання підкорятися його дуже сильно дратувало, бо він не звик до подібного відношення. З цими дивними думками Ауран незабаром відчув, як його повіки стають важкими. Уперше за довгий час він зміг заснути дуже швидко і поринув у глибокий сон.