Розділ 11. Напружена розмова та перші іскри

   Евелін зробила кілька повільних кроків назад, не зводячи очей із масивних дерев'яних дверей. Вона швидко підійшла ближче, простягнула руку і міцно схопилася за металеву ручку. Дівчина з силою потягнула її донизу, а потім спробувала потягнути до себе, але двері навіть не ворухнулися. Вона натиснула ще раз, уже обома руками, проте замок тримав намертво, ніби двері стали частиною суцільної кам'яної стіни.

   Дівчину охопила повна розгубленість. Вона не розуміла, чому ця кімната так легко відкрилася перед нею секунду тому, впустила її всередину, а тепер відмовляється випускати. Евелін озирнулася на розкішну обстановку спальні, шукаючи інший вихід або підказку. Застосувати власний магічний потенціал чи якісь закляття вона все ще не вміла. На перших лекціях професори давали їм лише теорію та загальні правила, а до практичних занять із контролю власної сили вони навіть не підходили. Дівчина опинилася в повній безпорадності, бо без магії не могла нічого зробити.

   Проте залишатися в самотності їй довелося недовго. Минуло всього кілька хвилин, як у тиші приміщення знову пролунало виразне клацання. Масивні двері самі собою повільно відкрилися і через поріг переступив Ауран.

   Він зупинився прямо на вході і одразу ж натрапив поглядом на Евелін, яка застрягла посеред кімнати. Дівчина виглядала жалюгідно і розгублено, а на її білосніжній сорочці та фіолетовому піджаку розпливалися великі липкі плями від лимонного соку. На комірці висіли декілька листків салату, а на обличчі застигли страх і повне нерозуміння.

   Ауран злегка прижмурив очі і зморщив ніс, оглядаючи її з ніг до голови. Такий неохайний і брудний вигляд новоприбулої студентки викликав у нього роздратування. Він повільно зачинив за собою двері, зробив кілька кроків углиб спальні і кинув на дівчину суворий погляд.

 - Ти чому не привела себе в порядок перед тим, як іти сюди? - заговорив він холодним і дуже незадоволеним голосом. - Ти прийшла сюди виконувати наказ і прибирати, чи твої плани полягали в тому, щоб ще більше забруднити мої особисті апартаменти?

   Ці слова пролунали настільки зверхньо і зухвало, що в душі Евелін раптово спалахнула хвиля гострого обурення. Постійний страх, який тиснув на неї протягом усього дня на мить відступив, поступаючись місцем звичайній людській гордості. Вона стиснула кулаки, випростала спину і подивилася йому прямо в очі, більше не збираючись мовчки терпіти приниження.

 - Я не просилася до тебе в служниці! - гаряче відповіла Евелін, і її голос лунко розлетівся по всій кімнаті. - Як і не просилася до цієї вашої чортової академії! Мене викрали з дому і привезли сюди силою! І всі ці приниження, увесь той сік і їжа в обличчя, відбуваються зараз зі мною саме через тебе і через твої дурні накази! Тож саме ти і повинен нести відповідальність за те, що зі мною зараз коїться!

   Ауран від такої несподіваної та рішучої відповіді застиг на місці. Його брова здивовано піднялася вгору, а в блакитних очах спалахнув справжній гнів. Ще жоден студент у цій академії не насмілювався розмовляти з ним у такому тоні.

   Наступної секунди він рушив у її бік, перетворюючись на швидку тінь. Хлопець подолав відстань між ними за одну коротку секунду, різко наблизився впритул і навис над дівчиною, змушуючи її підняти голову догори. Від нього віяло морозною прохолодою та небезпечною силою.

 - А ти хто мені така? - процідив він крізь зуби, опускаючи обличчя прямо до її очей. - Ти мені сестра, моя дівчина чи, можливо, моя істинна пара, щоб я ніс за тебе хоч якусь відповідальність? Ти зараз зіткнулася зі звичайними наслідками того, що абсолютно не підходиш цьому місцю. У тебе немає сили, ти не вмієш користуватися магією і ти зіпсувала мої речі. І якщо ти вирішила залишитися навчатися в цих стінах і не біжиш до ректора з проханням про відрахування, тоді будь ласкава пожинати всі плоди свого власного рішення.

   Його слова капали, як отрута, проте Евелін змусила себе не відводити погляду. Вона зробила два повільні кроки назад, збільшуючи відстань між ними, але продовжувала міцно тримати зоровий контакт.

 - Добре, - твердо відповіла вона, піднімаючи підборіддя. - Якщо я повинна пожинати плоди свого вибору, то і ти повинен миритися з цими наслідками! Якщо я зобов'язана приходити сюди вчасно, а твої вірні студенти будуть кожного разу обливати мене соками чи вивертати на мене тарілки з їжею прямо в їдальні, то я саме в такому вигляді і буду приходити до твоєї спальні! Я буду ходити по твоєму килиму в брудному взутті і сидіти на твоєму дивані в липкій формі! Це ж буде цілком справедливо, правильно?

   Ауран раптом зупинився. На його суворому обличчі з'явилася легка, ледь помітна посмішка. Правий куточок його губ сіпнувся вгору від такої неприхованої сміливості та зухвалості з боку дівчини, яка ще годину тому тремтіла від одного його погляду.

   Він знову зробив швидкий крок уперед, перекриваючи їй простір для відступу. Його права рука рвучко піднялася вгору і міцно стиснула горло Евелін. Хлопець не став тиснути на повну силу, але зафіксував її голову на місці і нахилився настільки близько, що вона відчула його морозний подих на своїх губах.

   Він збирався сказати їй щось жорстоке і остаточно зламати її опір, проте слова так і не вирвалися з його горла. Ауран подивився прямо в її очі і раптом застиг. Глибина її карих очей і якась дивна, прихована сила, яка в цей момент ніби закрутилася виром у її зіницях, подіяла на нього дивним чином. Це відчуття зачарувало хлопця настільки сильно, що він повністю забув усе, що хотів висловити секунду тому. Він просто мовчки дивився на неї, втративши контроль над власними думками.

   Тиша в розкішній спальні затягнулася. Вони стояли в повній нерухомості кілька довгих секунд, відчуваючи дихання один одного. Евелін відчувала, як пальці хлопця на її шиї залишаються холодними, а повітря в легенях поступово закінчується.

 - Ти покликав мене сюди прибирати... чи вирішив просто придушити? - пошепки видавила вона з себе, насилу проштовхуючи повітря крізь стиснуте горло. - Бо якщо ти не відпустиш... я зараз просто задихнуся.