Розділ 10. Одна проти всіх

   Решта навчального дня перетворилася для Евелін на суцільне випробування. Новини в академії розліталися швидко, тому вже на наступній лекції на неї дивилися абсолютно всі. Студентки поділилися на два виразні табори, і важко було сказати, який із них лякав дівчину більше.

   Одні дівчата відкрито шепотілися за спиною і з перекошеними обличчями обговорювали її неймовірне везіння, бо вона тепер мала змогу побувати в особистій спальні самого Аурана і торкатися його речей. Інші ж дівчата демонстрували щиру ненависть і постійно кидали на неї злісні погляди. Вони тиснулися по кутках і голосно міркували про те, що цю нову студентку треба суворо провчити за таку невдячність, бо вона насмілилася зіпсувати одяг спадкоємця такого могутнього роду.

   Фелікс та Неріда намагалися триматися десь поблизу. Вони йшли на відстані кількох кроків у коридорах і сідали за сусідні столи на лекціях, постійно кидаючи на Евелін тривожні та сповнені співчуття погляди. Проте дівчина кожного разу зустрічалася з ними очима і ледь помітно похитувала головою. Вона чітко давала їм зрозуміти, що впорається з усім сама і що їм не варто порушувати суворий наказ Аурана. Вона понад усе не хотіла, щоб її нові друзі постраждали через її проблеми або були відраховані з академії.

   Залишившись у повній ізоляції, Евелін намагалася не показувати своєї слабкості. Вона сиділа за окремим столом, гортала підручники і намагалася самостійно розібратися в складних правилах цього навчального закладу. Орієнтуватися у всьому без сторонньої допомоги було неймовірно важко, бо специфічні терміни та місцеві закони здавалися їй абсолютно чужими.

   Але дівчина зціпила зуби і з усіх сил намагалася вчитися. Вона хотіла довести всім довкола, що вона не слабка і що вона зможе вистояти перед цим тиском, адже насправді не була винна в тому, що сталося на зілляварінні.

   У її голові постійно крутилася купа тривожних запитань, які не давали спокою ні на хвилину. Чому перед вступом ніхто не пояснив їй, що магія повинна мати певний рівень? Чому їй ніхто не сказав, що до цієї академії зараховують тільки володарів темної сили? І найголовніше, якщо вона за своїми здібностями взагалі сюди не підходить, то чому той магічний портал обрав її і виплюнув прямо посеред цього замку? Відповідей на ці запитання не було, і вони хоч трохи відволікали її від того постійного цькування, яке вирувало навколо.

   А цькування з кожною годиною ставало все більш відкритим та зухвалим. Студентки вже зовсім не соромилися висловлювати свою зневагу. Коли Евелін йшла вузьким коридором до наступної аудиторії, якась дівчина спеціально штовхнула її ліктем у плече так, що Евелін мало не впала і не вдарилася об кам'яний виступ стіни. На самих лекціях сусіди по рядах навмисно рухали її стілець, голосно пирхали і перешіптувалися прямо за її спиною, придумуючи такі дурниці, яких і близько не було в дійсності.

 - Та вона ж явно спеціально це зробила, - голосно промовила одна з дівчат прямо біля дверей кабінету, оглядаючи Евелін із ніг до голови. - Хитрощами якось пробралася до нашої академії, зіпсувала зілля, щоб привернути увагу Аурана і тепер розраховує його звабити. Хоче завдяки йому піднятися в цьому світі і стати кимось важливим.

   Евелін лише важко зітхала і потерла втомлені очі, слухаючи ці численні припущення та абсурдні вигадки, які сипалися на неї з усіх боків. Вона навіть не намагалася щось відповідати чи виправдовуватися, бо розуміла, що це просто марно. Проте з кожною хвилиною всередині неї зростав справжній панічний страх перед вечором.

   Вона з жахом чекала того моменту, коли стрілка годинника наблизиться до шостої години і їй доведеться йти до спальні Аурана. Дівчина не розуміла, навіщо він взагалі влаштував це покарання і для чого так відкрито її принижує. Хоча, якщо думати тверезо, в цьому дійсно не було нічого дивовижного. Мати у своєму листі прямо попереджала її про жорстокість цього роду, та й Фелікс із Нерідою кілька разів повторювали, що цей хлопець не знає жалю і ніколи нікому нічого не прощає.

   Коли остання лекція нарешті закінчилася, Евелін швидким кроком побігла до своєї кімнати. Вона буквально на одну хвилину забігла всередину, скинула сумку з підручниками на підлогу біля ліжка і одразу ж покрокувала до їдальні на вечерю, бо її шлунок болісно стискався від голоду.

   Проте в їдальні на неї чекало нове приниження. Приміщення було повне студентів, які вечеряли за столами. Евелін зробила лише кілька кроків уздовж рядів, шукаючи хоч якесь вільне місце, як раптом із боку одного зі столів висунулася рука. Хтось із студентів із задоволеним обличчям плеснув прямо на її білу блузку та піджак липкий лимонний сік із високого келиха. Дівчина від несподіванки застигла на місці, а наступної секунди інший хлопець сидячи поруч сміючись кинув їй прямо в обличчя салатом.

   Їжа влучила їй у щоку та підборіддя і замазала одяг. Навколо миттєво знявся гучний сміх десятків студентів. Евелін стояла посеред величезного залу, повністю заціпенівши від сорому та образи. Її дихання перехопило, а в очах запекли гарячі сльози, які вона намагалася всіма силами не показувати. Вона повільно повернула голову в бік підвищення біля вікна і зустрілася поглядом із Аураном.

   Білявий хлопець розслаблено сидів на своєму шкіряному дивані і спостерігав за цією сценою з легкою, ледь помітною посмішкою на губах. На його обличчі виразно читалося задоволення від того, що відбувається. Йому точно подобалося, що всі студенти беззаперечно слухаються його вказівок і з усіх сил намагаються йому догодити, принижуючи дівчину.

   Евелін мовчки підняла руку, витерла рукавом обличчя, а потім розвернулася і швидким кроком вийшла з їдальні в коридор, так і не повечерявши.

   Вона опинилася на самоті в прохолодному проході, голод давав про себе знати важкістю в животі, а плями від соку на сорочці неприємно липли до шкіри. Проте зараз її хвилювало зовсім інше. Дівчина підійшла до стіни і лише зараз усвідомила одну дуже важливу деталь. Вона уявлення не мала, де саме знаходиться кімната цього владного та жорстокого студента. Вона знала лише те, що чоловіче крило розташоване в лівій частині житлового блоку, але яка саме з десятків однакових дверей належить Аурану, їй ніхто не сказав.