Розділ 5. Лист від матері та перші застереження

   Евелін повільно крокувала довгим коридором жіночого крила, уважно розглядаючи однакові двері з масивного дерева. Стіни з темного каменю виглядали похмуро, а через кожні кілька метрів висіли смолоскипи, які відкидали довгі тіні на підлогу. Дівчина рахувала проходи, намагаючись не привертати уваги нечисленних студентів, які зрідка виходили з кімнат і швидко зникали на сходах. Вона крокувала вже кілька хвилин, і в якийсь момент усередині все стиснулося від остраху, бо двері навколо залишалися повністю зачиненими.

   Проте, коли вона наблизилася до самого кінця коридору, одні з останніх дверей праворуч раптово спалахнули м'яким золотавим світлом і з тихим рипом повільно відчинилися всередину кімнати. Евелін зупинилася на місці і полегшено видихнула. Вона одразу згадала нещодавні слова Фелікса про те, що обов'язково треба торкнутися ручки, аби магія запам'ятала нового мешканця. Дівчина зробила крок уперед, простягнула руку і міцно стиснула металеву дверну ручку пальцями.

   У той же момент від долоні по всьому тілу пробігла виразна тепла хвиля, яка на секунду змусила її затамувати подих. Шкіру приємно поколювало, а десь у глибині замка пролунало тихе глухе клацання, ніби всередині механізму встала на місце важлива деталь. Евелін зробила крок через поріг і обережно зачинила двері за собою, відрізаючи від себе шум коридору.

   Вона зупинилася біля входу і почала оглядати приміщення. Кімната виявилася досить просторою, світлою та затишною, бо через високе вікно в центрі протилежної стіни падали м'які промені сонця. Тут було абсолютно все, що потрібно для нормального життя двох людей. Меблі розміщувалися симетрично з двох боків кімнати. Права частина була повністю вільна і чекала на свою нову господиню. Біля стіни стояло акуратно застелене ліжко з темного дерева, поруч розмістилася тумбочка, велика шафа для одягу, відкриті полиці для книжок і зручний робочий стіл, який присунули прямо до вікна.

   Прямо біля цього ліжка на підлозі вже чекала її валіза, яку магічним шляхом доставили з залу відбору. Евелін підійшла ближче, перевірила замки на валізі і знову оглянула приміщення. Вона одразу звернула увагу на ліву сторону кімнати, бо там простір був явно обжитий. На ліжку лежав м'який плед, на робочому столі лежали підручники та зошити, а на полицях висіли дрібні прикраси. Евелін швидко здогадалася, що в неї є сусідка, яка, швидше за все, зараз перебувала на заняттях.

   Дівчина з полегшенням подумала про те, що меблі розставлені дуже зручно. Ліжка та робочі столи розведені по різних кутках кімнати, тому, якщо з сусідкою раптом не вдасться знайти спільну мову чи подружитися, вони зможуть практично не перетинатися і навіть не розмовляти без нагальної потреби. Кожна матиме власний куток і свій приватний простір, що дуже заспокоювало у такій невизначеній ситуації.

   Евелін скинула з плеча рюкзак, поставила його на тумбочку і вирішила, що настав час розкласти свої речі у шафу та на полиці, щоб не залишатися порожньою. Вона зробила крок до ліжка, проте в цей самий момент із глибини її рюкзака пролунав дзвінкий і дуже виразний звук, ніби кришталевий дзвоник вдарив об скло.

   Дівчина завмерла, а потім розстібнула замок рюкзака і витягла звідти всі папери. У її руках опинився товстий пергаментний конверт із документами, який їй дав той суворий чоловік під час першої зустрічі, а також три конверти від матері, скріплені темним сургучем. Один із материних листів раптом почав пульсувати та сяяти м'яким золотавим світлом прямо в її долонях. Сухий сургуч із тихим тріском розколовся на декілька дрібних шматочків і паперовий конверт сам собою розкрився, випускаючи аркуш цупкого паперу назовні.

   Евелін від несподіванки аж присіла на край свого ліжка, опустивши рюкзак на підлогу. Вона акуратно витягла складений у декілька разів лист і розгорнула його. Пальці дівчини помітно тремтіли, а серце забилося так швидко, що відлунювало десь у скронях. Вона впізнала акуратний і знайомий з дитинства почерк своєї матері, проте кожен прочитаний рядок наповнював її душу страхом і тривогою.

   «Мила моя Евелін. Якщо ти читаєш ці рядки, це означає, що ти вже перебуваєш у стінах академії Малікор, і наш захист не спрацював. Перше і найголовніше, що ти повинна знати і запам'ятати, це те, що ти мусиш бути неймовірно обережною. Це найжахливіша, найсуворіша і найнебезпечніша академія з усіх, які тільки існують у цьому світі. Проте водночас вона є наймогутнішою та найпрестижнішою, і випускникам цього закладу відкриваються абсолютно всі двері в майбутньому.

   Але ціна за це може бути занадто високою. Та родина темних магів, яка там усім керує, вирізняється винятковою жорстокістю і ніколи не прощає навіть найменших образ чи помилок. У цій академії навчаються переважно діти із дуже багатих, знатних та впливових сімей. Звичайні студенти потрапляють туди вкрай рідко, і якщо це стається, то над ними дуже часто знущаються, принижують і роблять їхнє життя нестерпним.

   Тому я благаю тебе, донечко, будь уважною в кожному своєму слові, у кожному виборі та у кожній дії. Не намагайся показувати свій характер, не вступай у суперечки і не привертай до себе зайвої уваги. Чим менше люди будуть помічати тебе в коридорах, тим безпечнішим буде твоє перебування там. І найважливіше, за будь-яку ціну тримайся якнайдалі від спадкоємця родини Малікор. Якщо в тебе вийде, взагалі ніколи не трапляйся йому на очі, бо цей хлопець може стати твоєю найбільшою проблемою.

   Ми з батьком роками робили все можливе і неможливе, щоб уберегти тебе від цього місця і від цього світу. Але, мабуть, наша сила виявилася занадто слабкою перед твоєю долею. Я дуже прошу тебе, не тримай на нас зла чи образи за те, що ми стільки років приховували від тебе правду про твою природу і про існування магії. Якби ти дізналася про це раніше і спробувала скористатися силою, тебе знайшли б значно швидше. Спокуса володіти магією завжди була занадто сильною для будь-якої людини, і ми просто хотіли подарувати тобі спокійне дитинство.