Розділ 1. Посланець і розкрита таємниця

   Евелін зробила крок уперед і міцніше вхопилася за край відчинених дверей. Вона випрямила спину і важко здихнула, намагаючись опанувати себе перед цим високим незнайомцем.

 - Ви взагалі хто такий? - голосно і з обуренням випалила дівчина, обводячи його поглядом. - І що вам тут потрібно з самого ранку? Вас ніхто сюди не кликав і в дім не запрошував, тому негайно…

   Чоловік навіть не поворухнувся. Він повільно повернув голову і подивився прямо їй у вічі. Погляд його темних очей виявився настільки крижаним і важким, що слова застрягли у горлі. По спині миттєво пробіг холодок, а дихання зупинилося. Дівчина несвідомо зробила крок назад, бо від незнайомця віяло чимось загрозливим, і серце в її грудях забилося ще швидше.

   Чоловік легенько всміхнувся куточками губ і перевів свій погляд на батьків Евелін. Вони завмерли посеред коридору, міцно притиснувшись одне до одного. Батько закрив собою матір, але його руки помітно тремтіли.

 - Ви ховали її від світу, якому вона належить від самого народження, - спокійним і низьким голосом заговорив гість, роблячи повільний крок углиб будинку. - Це пряме порушення наших законів. Ви чудово знаєте, що за таке слідує найсуворіше покарання для всієї вашої родини.

   Мати всіма силами стримувала бажання розплакатися і міцніше вчепилася в плече чоловіка. Батько лише важко дихав, не наважуючись перебити незнайомця.

 - Проте, - продовжував чоловік, оглядаючись на всі боки. - Зважаючи на те, що ця дівчина відмічена особливою магією, я не буду прямо зараз висувати проти вас офіційні обвинувачення. Я дам вам шанс улагодити все без зайвих проблем.

   Він підняв руку і простягнув товстий пергаментний конверт, який тримав весь цей час у руках.

 - У вас є рівно три години, - твердо повідомив гість. - За цей час ви повинні повністю зібрати її речі, усе їй розповісти та підготувати до відправки в академію Малікор. Якщо ви спробуєте знову втекти чи сховати її десь, ви чудово знаєте, які наслідки чекають на всю вашу родину. Ми знайдемо вас знову, але розмова буде зовсім іншою.

   Чоловік простягнув конверт Евелін, дивлячись на неї досить суворо. Дівчина вагалася, але під цим важким поглядом її рука сама потягнулася вперед і забрала його. Гість ледь помітно схилив голову в короткому поклоні, ще раз окинув Евелін дивним і пильним поглядом. Після чого спокійно вийшов на вулицю, і двері за ним зачинилися самі по собі з важким глухим звуком.

   У коридорі запанувала тиша. Вона була настільки густою і важкою, що було чути уривчасте дихання трьох людей. Евелін стиснула пергамент у руках так, що папір зім'явся. Вона повільно повернулася до батьків, відчуваючи, як усередині все закипає від нерозуміння і страху.

 - Що взагалі відбувається? - тихо але з викликом запитала вона, дивлячись то на батька, то на матір. - Хто це був? Яка ще академія? Про що він тільки що говорив?

   Мати тихо заплакала, схопивши чоловіка за руку. Батько важко зітхнув, провів долонею по обличчю, ніби дуже втомився, і підійшов до доньки. Він обережно взяв її за плечі і потягнув углиб будинку.

 - Ходи, - тихо промовив він. - Сідай. Нам дійсно треба поговорити, бо часу майже не залишилося.

   Вони пройшли до вітальні, батьки посадили Евелін на м'який диван, а самі сіли навпроти. Мати постійно витирала сльози краєм своєї кофти, а батько спирався ліктями на коліна.

 - Ти повинна зрозуміти одна річ, люба, - заговорив батько, підбираючи кожне слово. - Ти не звичайна дівчина. Ти ніколи нею не була, як би ми не намагалися зробити твоє життя простим і безпечним. Усі ті дивні сни, від яких ти прокидалася в сльозах, усі ті відчуття і тиск у грудях безпосередньо пов'язані з тим, ким ти є насправді.

 - Я не розумію, - Евелін похитала головою і міцніше стиснула конверт. - Ви про що взагалі говорите? Про яку магію він казав?

 - Про твою магію, - тихим голосом втрутилася мати. Вона підсунулася ближче і взяла доньку за руку. - Ми дуже сподівалися, що зможемо вберегти тебе. Якби вони не знайшли тебе до твого повноліття, ти була б вільна від академії та від усього того світу. Ти могла б жити звичайним життям, як ми й планували. Але цей ранковий сплеск... Твоя сила просто пробила той захист, який ми стільки років будували. Світ магії відразу зафіксував його і відстежив твоє місце перебування.

 - І тепер немає жодного сенсу ховатися чи чинити опір, - суворо додав батько, хитаючи головою. - Якщо ми спробуємо втекти зараз, вони дійсно знищать нас. Ти мусиш піти до своєї кімнати і зібрати найнеобхідніші речі. Бери найбільшу валізу та рюкзак. Нічого зайвого брати не потрібно.

   Евелін ривком піднялася з дивана, її обличчя почервоніло від обурення, а в очах заблищали сльози гніву.

 - Зібрати речі? І це все, що ви мені скажете? - майже закричала вона, розмахуючи руками. - Ви майже вісімнадцять років тримали мене в повній брехні! Ви кожен день давали мені якийсь гіркий тонік, казали, що сни це просто дрібниця, і обіцяли, що після вісімнадцяти років усе минеться! А тепер приходить якийсь незнайомець, погрожує нам усім, і ви просто кажете мені йти і збирати речі? Я вимагаю пояснень прямо зараз! Чому ви мені нічого не розповіли раніше?

 - Евелін, заспокійся, будь ласка, - попросила мати, підводячись і простягаючи до неї руки. - Я знала, що цей день може настати. Я вже давно написала для тебе кілька листів на випадок, якщо нас усе ж таки знайдуть. Я віддам їх тобі перед самим від'їздом. У них ти знайдеш усю правду, але прочитаєш тільки тоді, коли прийде потрібний час.

 - Я хочу знати правду зараз! - дівчина тупнула ногою, не стримуючи емоцій. - Навіщо мені ваші листи потім, якщо я їду прямо зараз у невідомість?

   Батько теж підвівся і важко поклав руки їй на плечі, змушуючи подивитися йому в очі.

 - Бо зараз ми всі під владою емоцій! - голосно і твердо сказав він, але в його голосі відчувався розпач. - Ми зараз просто наплутаємо купу деталей, налякаємо тебе ще більше і даремно втратимо ті лічені хвилини, які нам дали. У листах твоя мати написала все до найменших дрібниць. Без поспіху і без зайвих слів. А зараз іди нагору і збирай речі, бо час спливає дуже швидко.