Розділ 13

Наступного дня схвильовано топчуся біля клубу. Машина Жана тут. Отже, він має бути всередині. Але непомітно близько до нього підібратися буде непросто.

Хоча б спробувати я повинна…

- Єво, ти у своєму глузді? - подруга не поділяє по телефону мою рішучість зловити на гаряченькому зведеного.

- Тільки зазирну і піду, - тихо відповідаю, налаштовуючись.

- Вже пізно, а ти одна!

- Але там є охорона…

- І п'яних повно, і розпусні танці бувають. Давай я приїду?

У мене нервовий сміх виривається. З Лікою нас помітять з першої хвилини. Подруга ж у непритомність впаде неподалік від входу.

- Ні-ні, краще я одна потихеньку. Тільки ти нікому не кажи. Моїм братам про це знати не можна. Потім відпишуся, не хвилюйся.

- Та як же, не хвилюйся з тобою. Взагалі не пропадай зі зв'язку!

Все, ми закінчуємо розмову. Набираюся сміливості, йду до пункту пропуску.

Добре, що взяла документи. Не вірили, що мені вісімнадцять. Ще задавали питання. Та я швидко прикинулася, що на мене чекають там друзі. Назвала пару поширених імен і спрацювало.

Жана Дюбуа не ризикнула називати. Раптом вони з ним особисто знайомі? Такий експонат адже не переплутаєш.

Заплатила за вхід і понеслася на неонове підсвічування вузьких коридорів у напівтемряві.

Після офісу встигла переодягнутися у все чорне. Вирішила, що так я зіллюся в темряві. Волосся розпустила і трохи завила на кінцях. Зазвичай, я збираю ззаду гумкою або шпилькою. Але так для конспірації знадобиться, можна буде заховати обличчя.

Варіанти з перуками, окулярами і масками поки залишила на більш світлий час для стеження. Мені хоч би Жана знайти для початку.

Біля туалетів мало не стикаюся з... Нікою!

Вона теж тут. У коротенькій білій суконьці, з яскравим макіяжем і зачіскою з салонними хвилями. З моїми спробами причепуритися не порівняти. У дівчини Жана виходить виглядати у всьому бездоганно. Чарівна принцеса на вигляд, але злюча всередині.

Ніка дивом не помітила мене, вийшла з іншою дівчиною в лосинах і топі. Вони базікали, і попрямували до столиків. От би там і виявився зведений.

Але ні. За столиком, крім Ніки, ще кілька дівчат і троє хлопців. Здається, один з них Назар, той кучерявий однокурсник Жана.

Часу немає за ними спостерігати. Я ж у пошуках. І можу в будь-яку мить попастися.

Залишаю великий зал з шоу-програмою. Далі заглядаю в інші зали, обережно пробираючись коридором.

Як раптом!

- Крихітко, ти шукаєш мене? - за сідниці хапає хлопець з великою сережкою в носі.

- Ні, я не за баранами їхала, - відштовхую нахабу.

- Що? Які барани?

- Краще не наближайся, а то сережку відкушу!

- Ото божевільна... - і вилаявся ще міцно.

Фух, вирвалася, мій зад врятований. Хоча дивний вечір ще не закінчився.

В останньому залі більярдні столи. І там... там нарешті знаходиться зведений. Можна подумати, грає, і треба в куточку швидко сховатися.

Тільки Жан зараз зайнятий іншим... Йому певно не до мене!

Я навіть скрикую від несподіванки.

Стриманий розумник Дюбуа прямо на моїх очах перевертає один з більярдних столів. Кидається на якогось довготелесого хлопця. Б'є жорстоко кулаком. Один раз, другий. Неподалік ще бій з іншими хлопцями.

Матінко рідна… Оце я потрапила на самий розпал кровопролиття!

Очманіти й не встати!

Дістаю телефон. Направляю камеру на зведеного негідника.

Ось же мерзотник який. Прикидався правильним, чемним.

Сьогодні у нас був другий робочий день. То цей індик повчав мене, як поводитися треба пристойно. Хто б казав!

Ох, бідна Ірина. Не пощастило їй з синочком-злодієм.

Невдовзі прибігає охорона та забирає двох хлопців. Перед Жаном начебто вибачаються і тиснуть йому руку. Нічого не зрозуміла зараз. Якщо головний злодій тут, то кого вони вивели?

Загадки поки лише додаються...

Обережно намагаюся на вихід пробратись. І вже майже виходжу, але помічаю на проході Ніку. Та що ж їй не сидиться за столиком з друзями?!

Доводиться пірнати назад.

У цьому й була моя помилка!

- Єво, трясця тобі! - можна не здогадуватися, хто хапає за руку і тягне за бар у затишне від чужих очей місце.

- І тобі привіт, Жане. Ми не в офісі, тому не кажу бос…

- Годі верзти нісенітниці! Що ти тут робиш, Скалка? - в очах зведеного пекельний вогонь.

У нього ще порвана на комірі футболка. Є сліди крові на світлій тканині. Нервово перекочуються жовна біля основи широких вилиць, і так часто дихає, ніби ось-ось розірве мене на клаптики.

А я бачила, він може.

Звірюка рідкісний!

- Гу-гуляю, - заїкаюся від жаху. - З друзями приїхала.

- Та невже? І де вони?