Розділ 8

- Не хвилюйтеся, сьогодні тільки умови. З завтрашнього дня познайомлю більше з тим, що вам належить робити на моєму місці. Переважна частина - нудне болото. Сам не знаю, як я витримував, - тато зітхає з легкою посмішкою.

Ну те що у мене непосидючий батько, цим нікого не здивувати. І витримував адже він за допомогою Дмитра Івановича та Олени. Нам от належить залишитися ще й без них.

- Тато, давай вже умови, - кваплю я, цікаво ж.

Жан на своєму кріслі підбирається. Збирає довгі пальці в замок. На мене нуль уваги, зосередився на всі сто, ну що за індик.

- Готові? - тягне інтригу поки діючий тут бос.

- Ще вчора, Леоніде Тимофійовичу, - рішуче видає конкурент.

- Якщо ми тут, то готові, - не стільки впевненості від мене. Хоч і прикидаюся досвідченою дівчиною.

- Отже, таке для вас перше завдання - підібрати два тури. Один максимально бюджетний, другий за розкішною програмою преміум. Спростимо і візьмемо для пошуку Хорватію. Потім порівняємо результати за ціною і наповненням. Ну як, впораєтеся?

Ми бадьоро відповідаємо разом “Так!”

Друге завдання називається “Приборкання примхливого туриста”. Кожен учасник отримає картку з нездійсненним або безглуздим запитом клієнта. За п'ять хвилин потрібно вирішити його проблему, розібратися. Якщо не допомогти з прямим запитом, то переконати на заміну. При цьому ні в якому разі не зірватися і не послати того, куди подалі в ліс.

Поки я не бачила картку. Здається, що впораюсь. Наберуся терпіння. Та ще й у п'ять хвилин адже потрібно вкластися.

Жан навіть не здригнувся. Тільки кивнув - начебто прийнято.

Дратує занадто показною готовністю!

Третє завдання “Екстрена допомога”. Може включати в себе будь-яку аварію, втрату квитків, багажу, проблеми на місці поїздки з готелем. Що завгодно термінове і аварійне, з чим ніхто не хоче зіткнутися на відпочинку. Проте трапляється всяке.

Нам належить по черзі скласти покроковий план дій (чек-лист) за 3 хвилини: кому дзвонити, які документи запитувати, як заспокоїти туриста і яку компенсацію вимагати від туроператора. При цьому демонструвати залізні нерви і знання туристичного права.

Ой, треба закони тоді вивчити. І нерви десь позичити міцніше.

- Додатково пошукаєте помилки в документах з подачею на візу. В кінці підіб'ємо підсумки. І все! Як вам? Хочете більше завдань?

- Тато! - нерви здають ще до початку. - Вистачить і цього. Дмитро Іванович аж надто нудьгував.

- Угу, чекає вже, коли ви почнете. Замовить попкорн.

- Напевно, він веселий, - припускає Жан.

Дивлячись на хлопця, складно визначити, наскільки сподобались умови. Серйозний вираз обличчя. Лише трохи менше хмуриться, ніж коли зі мною наодинці.

- У Дмитра четверо дітей. Веселощів вистачає. На роботу сюди біг, як на рятувальну шлюпку. Нічого, ще видужає. А ви поки допоможете. Хто знає, може, я часто тепер мандруватиму по експедиціях, - і підморгує нам, мовляв, звикайте.

Після офісу тата ми з Жаном швидко розходимося.

Ні, ми не бажали одне одному “Успіхів”. Ще чого!

Нехай він завтра взагалі не приїде. Забуде, заблукає, передумає.

Нарешті усвідомить, що ідея замінити мого тата не найкраща і не дуже перспективна. Хіба мало інших варіантів для знахабнілих злодіїв?

***

Наступний день.

Жан під моїм універом.

Свердлить очищами, як і вчора. У м'ятного кольору сорочці, графітових штанах. Сліпучий красень з темною загадковою аурою. Вже не пояснює причину щедрості. Просто відчиняє переді мною дверцята Мерса.

- Я б на твоєму місці не привезла конкурентку на битву за трон.

- І я б не привіз. Конкурентку, - на останньому робить акцент, не приховуючи усмішки.

Все зрозуміло.

Він мене навіть не вважає конкуренткою!

Принаймні, рівною йому. Або взагалі вже викреслив геть.

Сиджу на задньому сидінні. Пихкаю собі під ніс. Нервово теліпає від його гордовитого спокою.

- Між іншим, я готувалася! - не витримую.

- Я помітив. Чудово виглядаєш, Єво!

Мало не ляпаю нахабі «дякую». Швидко доходить, що він мав на увазі мою підготовку тільки в одязі і макіяжі. І ніяк не в змаганнях з ним! З королем!

Звісно, сьогодні передчувала нове явище зведеного. Та й тато нагадував, що син Ірини мене забере.

Але я не для нього змінила просторе улюблене худі на блакитну блузку з піджачком. Підфарбувала очі і наносила вишневий блиск на губи просто так. Бо захотілося!

Ловлю в дзеркалі водія колючий погляд чорноокого.

Треба ж, помітив.

Все-все помічає. І навіть прикидається, що бачить мене повністю наскрізь.

Подруга казала, що це у нього теж така стратегія. Дражнити і виводити холодністю на емоції. Просила мене не піддаватись. Уявляти на його місці нашого викладача Степана Ілліча. Він дуже кумедний, шепелявить і трясе бородою, коли незадоволений.

У Жана немає бороди, не шепелявить…

Ну я ж можу в уяві домалювати.