Розділ 4

Сідаємо святкувати знайомство.

Розмова зав'язується легко. Але це у споріднених душ, нареченого і нареченої.

Мені щось спекотно, щоки печуть. Жана поруч зі мною посадили. Тому шматок у горло не лізе. Хоч я і вибирала найсмачніші страви з ресторану. Салат з куркою і ананасами сама приготувала. От його і колупаю в тарілці.

- Коли ми одружимось, всі поріднимося! За це й піднімемо келихи! - щасливий тато оголошує тост.

- Хто всі? - подає спантеличений голос Жан.

- Всі ми, ну ти б міг і сам здогадатися, - сміючись, хитає головою на сина Ірина. - Євочка стане твоєю зведеною сестрою. Нарешті відчуєш, як це бути старшим братом. У мене тільки раз вийшло стати мамою. І планую неодноразово стати бабусею, - це вже з нами весело ділиться планами.

Навмисно повернулася перевірити нового (триста років мені не потрібного!) брата. Дивиться приречено у стелю, жує шматок індички, нервово смикаючи щелепою.

Дали сестру, на онуків чекають - хлопця добили.

Застілля починає мені подобатись.

Більше подробиць дізнаюся. Жану двадцять два, на останньому курсі в універі. Йде на червоний диплом. Знає три мови. Спортом займається активно. Хоч на дошку пошани вішай і милуйся зарозумілим красенем. Тьху!

Яке щастя, що він не в моєму універі. Та я б і запам'ятала такого пихатого велетня, якби побачила в коридорах.

До сьогоднішнього дня пронесло. Але тепер що робити?

Він у нашій квартирі! Їсть мій салат з тарілки улюбленого сервізу, який теж я вибирала. У будь-яку мить здасть, що Євка боролася за торт. Втекла і не заплатила.

Ой, соромно. Та як повернути гроші при всіх?

- І дівчина у тебе є? - тато цікавиться.

- Можна сказати, що є, - невизначено лунає для мене.

- Не знайомив, - морщиться Ірина. - Син у мене потайний хлопець. І я ж часто в роз'їздах, то й рано став самостійним.

Поруч почулося згідне хмикання потайного.

- Моя Єва поки не зустрічалася з хлопцями…

- Тату, ну ти звідки знаєш?!

- Ніхто не казав, - пересмикує плечима батько.

Тепер Жан двічі глузливо хмикає. Мовляв, хто б зв'язався з цією дикункою.

Ото дякую, дісталися вже й до мене. Червоніють і щоки, і вуха.

- Краще про вас будемо слухати, - ображено бурмочу.

- А ми думали, що про нас набридло вам, - розгублено вимовляє Ірина.

- Ні-ні, продовжуйте, цікаво, - дивно, але тут Жан підтримує.

Батькам лише дай. Дізналася подробиці останньої експедиції нареченої тата. Шукали корону вождя стародавньої цивілізації. Не знайшли. Збираються рити в іншому місці. Мій тато так перейнявся історією. Що вирішив з нареченою їхати в наступну експедицію.

Новина мене мало дивує.

Мій біологічний батько часто змінює захоплення, напрямки бізнесу, стилі в одязі, смаки в їжі. Жінок туди ж. Тільки мене не міняв. І в останні п'ять років зберігає на плаву туристичну фірму. Можна зазначити, це для тата рекорд.

У мене теж захоплення різні, але не настільки стрімкі. Щоб раз і з археологами махнути на протилежний бік Землі.

Батьки братів привчили закінчувати розпочате. За кожен вибір нести відповідальність. Напевно, боялися, що я розбовтаюся та буду, як тато, без гальм.

- Іро, я ж тобі не все показав. Вигляд з вікна дальньої кімнати пречудовий, - тато піднімається і нареченій руку дає. - Молодь, ви з нами?

Ми махаємо головою, що ні, дамо закоханим час. Мені ще нічого, але Жан, здається, в шоці від їх загравань і воркування.

Кхм-кхм...

Настає та сама незручна мить.

Залишаємося в їдальні лише вдвох. Разом зі стільцем рухаюся трохи далі. Краще б відразу на вулицю, але комусь за нахабним синочком Ірини стежити треба.

Напружено мовчимо дві-три хвилини. Жан у телефоні завис.

Все-таки наважуюся першою почати.

- Я тобі винна за торт. Зараз принесу, - піднімаюся.

- Не треба, - відривається від телефону.

- Як не треба? Я просто згадала пізніше і не знала, де тебе шукати.

- Збиралася, чи що? - криво всміхається грубіян.

- Ні, але... - трясця, з ним неможливо вести діалог. - Незручно вийшло, ось і хотіла повернути.

Жан свердлить великими очищами, бровами рухає.

- Дивно. У кондитерській напала, погрожувала, лаялася. Закладало вуха від твого вереску.

- У мене нормальний голос, а не вереск!

- Еге, і зуби міцні.

- Краще тобі не перевіряти, Жане.

- Бачиш, знову кумедно погрожуєш, - ще й сміється.

Все, дістав!

Терпіти не можу нахабних розумників.

- У такому випадку, розслабся, - цежу я. - Любовний зв'язок батьків для нас нічого не змінить. Ти мені ніхто, таким і залишишся.

- Фух, полегшало. А то очманіти, як я хвилювався. Невже навіть братів не покличеш мене бити?

- Кому ти потрібен, Жане!

- До тебе ті ж питання, мала скалка?

Перестрілка розлючених поглядів.

Ми з першої зустрічі не переносимо одне одного.

Подумаєш, пихатий мажор. Йому щедро допомагає батько з Франції. Є квартира, машина, рахунок у банку. Ірина встигла про все розповісти. Можливо, хотіла так дати зрозуміти, що утримувати її синочка не доведеться.

А терпіти його як? Ненавиджу!

Батьки повертаються. Ми надуті сидимо над тарілками. Вони навпаки у піднесеному настрої.

- У нас для вас приголомшлива новина!

Гей, досить вже.

Коли тато з такою інтонацією оголошує, можна чекати на що завгодно. Особливо лякає “для вас”.

Адже у мене з чорнооким нічого спільного.