Розділ 3

- Моя доня, Єва Рудіна, - гордо називає тато.

Дякую, що не булочка!

- А я Ірина, можна Іра, тільки без по батькові, будь ласка, - посміхається гостя.

- Дуже приємно, - ввічливо кажу.

- А мені як, нарешті побачити дорогоцінну Булочку Льоні, - вражає щирістю і навіть підходить обійнятися.

Кілька балів додаю Ірині за простоту. Сама така, у лоба можу всяке ляпнути.

Але тато! Знову про мене як про Булочку. Незважаючи на мої двадцять років. Незабаром ще на рік додасться.

На перший погляд, мила жінка. Невисока, струнка, світле волосся, коротка стрижка, яка їй пасує. Вона не одягалася в сукню, як я, в широких темно-сірих штанах і джинсовій сорочці поверх білої майки. Сорок п'ять, навіть відразу не даси.

- Намет чудовий! У мене такого немає. Буду в ньому спати в гірській місцевості. Там яскравіше зірки і на наметі вони. Краса! Дякую величезне, Євочко!

Фух, здається, зайшов мій подарунок. Обирала між зоряним і полуничним. Космос переміг.

- Як думаєш, ми удвох тут помістимося? - тато грайливо підкочує.

- Вже хочеш перевірити, Льонь?

- Та чого, довго, чи що!

Вони лізуть у намет. Ну все, гасіть світло. Споріднені душі знайшлися.

Про всяк випадок, тікаю в їдальню. Так, я вже доросла дівчинка. Хоч і недосвідчена в інтимних справах. Далі поцілунків з хлопцями не заходило. Все-таки мало бажання ставати свідком пристрасті рідного батька.

- І тут наша їдальня, - декілька хвилин потому заводить тато Ірину.

- Чистенько, затишно, - оглядається гостя.

У мене відлягло. Вони просто перевірили намет на місткість.

- А скільки цікавих дрібничок кругом. Фігурки совенят дуже гарненькі!

Ще плюс бали за похвалу моїх совенят. Збираю колекцію з десяти років. Вони у мене за тематичними групами розташовані. Люблю, коли є сенс у кожному куточку.

- Іро, Єва ж купила твій торт, - згадує тато та дістає показати коробку з холодильника.

- Ой, ну ви даєте. І так стільки всього приготували, - ніяковіє жінка. - А я Жана за ним відправляла. Нехай буде два!

Очманіти, це я там мало не билася за чуже замовлення, а вони, не змовляючись, вирішили банкет з десертів влаштувати.

Ну що вже, зате Ірині приємно.

- Євочко, ти будеш сміятися, - повертається до мене наречена тата. - Але ми зблизилися саме через Шварцвальд, куплений у французькій кондитерській в авторській подачі. Вони там додають щось секретне, ніде смачніше не пробувала.

Далі йде історія, яку доповнює то Ірина, то тато. Він допоміг їй з швидкою реєстрацією нового закордонного паспорта зі свого турагентства. Задоволена клієнтка принесла в подяку перевірений торт.

Потім за чаюванням розговорились, виявилося, що Ірина вчена, археолог. Об'їздила понад сімдесят країн. І з таким натхненням про роботу розповідала, що мій тато вирішив поєднати відрядження із зануренням у світ археологів.

Як тато поєднував, можна здогадатися. Повернувшись, оголосив про наречену!

А починалося все з тортика, за який мені соромно перед брюнетом.

Вони б ще довго говорили-говорили. Споріднені душі ж, є про що. Аж цілий місяць знайомі.

Та ось на телефон Ірини дзвонить її син. Він під'їхав і з'ясовує, куди підніматися. Мама йому пояснює, продовжуючи милуватися совенятами.

Дістаю і для хлопця подарунок. Філософський. Прийде, відразу вручу.

Я ще підготувала теми для розмови з Жаном. Переважно про навчання можна зачіпати, адже він розумний студент. Додатково пройдуся щодо його улюблених локацій у місті. Якщо балакучий, то тема подорожей допоможе. Легка бесіда потрібна, щоб ми протрималися тут із закоханими батьками.

Тато йде відчиняти, як господар. Ну це я штовхнула, бо мені незручно так відразу з сином його нареченої зіткнутися.

Вирішила сьогодні бути скромною і люб'язною. Хочу Ірині сподобатися, татка не підвести. Одягла легку сукню пудрового відтінку. Хоча люблю більш чіткі і яскраві кольори, вільний стиль Гранж, і на сукні погоджуюся лише з особливих випадків.

Сьогодні саме такий!

- Дякую, я швидко дорогу знайшов. Леоніде, це вам, - щось дарує і голос підозріло знайомий…

- Не купив наш символічний з Льонею торт? Ти ж замовляв, - здається, з мамою розбірки.

- Вони помилилися, програма висіла. Приніс інший, казали теж смачний.

- Гаразд, нічого. Проходь знайомитися.

- Так, взагалі не парся, Жане. Наше плем'я всеїдне, - це тато під молодіжний стиль підлаштуватись намагається.

Вони заходять в їдальню. З книгою стою, перев'язаною червоною стрічкою.

За тим, як очі мої відкриваються ширше і ширше, руки опускаються. Книга випадає.

Ви кого привели?

Де розумний, де добре вихований син Ірини???

Переді мною височенний і смаглявий з горбинкою на носі той самий брюнет із кондитерської.

- За грошима?

Мій переляканий приглушений вигук, на щастя перебиває жвавим голосом Ірина. У неї відмінно поставлений голос. Натренований горами і пустелями.

- Євочко, познайомся, це мій син Жан від першого чоловіка-француза. Тому не дивуйся його особливостям.

- Мам, ну навіщо, - свердлить мене очищами гість, щоб йому.

- Просто уточнюю, що ти не тільки в занудстві особливий, - проста жінка, така і в усьому. - Жане, це Єва. Єдина донечка Льоні. Будь обов'язково ввічливим. Дівчинка привітна і скромна.

- Угу, янголятко, - хмуриться синуля, готовий зжерти мене раніше застілля.

- І моя доня виручила всіх, торт Шварцвальд знайшла найсвіжіший, - тато думав, що допомагає.

Як же він помилявся…

- Єво, то ми тобі дякуємо, треба ж, як виручила, як врятувала, - знущається (авжеж!) хлопець, що затаїв образу.

- Мені було нескладно, - невинно посміхаюся нашим батькам.

Час подарунків. Жан вручає мені картонний пакет з лялькою в коробці і кіндерами.

А що ще купувати Булочці, якщо тато її так називає нареченій?

Я піднімаю з підлоги і простягаю, дійсно, крутезну книгу. Жан поблажливо хмикає, як тоді в кондитерській.