Глава 2

Хлопцю хотілося вилаятися, але замість смачної лайки, з грудей донісся загрозливий рев. Це привернуло увагу чоловіків, що з’юрбилися біля підніжжя. Побачивши дракона, вони кинулися до нього зі списами. Швидко наближалися й Зореслав зрозумів - треба тікати. Наче в гарячці, оглянувся довкола. Сховатися ніде. Жодного деревця, жодного кущика чи камінця. Хоча, з його розмірами жодне деревце не допоможе. Натягнутий лук підштовхнув Зореслава до дій. Широкими кроками він кинувся навтьоки до скелястих гір.

Не знав, як врятуватися від десятка чоловіків, які бажають йому смерті.  А головне — за що? Щоб здобути титул “Непереможного”? Зараз це здавалося дурнею. Зореслав біг щосили, поки його не осяяло. Він – дракон! Непереможний. А ще має крила. Змахнув ними, проте так і не зміг піднятися в повітря. Заважкий. Він заважкий! От підказувала інтуїція, не потрібно їсти той шмат баранини. Він виявився зайвим. Шкода, що інтуїція мовчала, коли він зілля пив. Розігнався і стрибнув з пагорба. Крила підхопили його. Велично піднятися в небо не вийшло, проте зумів пролетіти кілька метрів та заховатися серед скал. Чув голоси чоловіків, що наближалися. Вони планували оточити його у кільце.

Зореслав натрапив на печеру. Насилу протиснувшись, заховався у ній. Голоси наближалися, породжуючи страх. Відчув, як щось торкається його хвоста, про який він зовсім забув та залишив назовні. Різко смикнувся й розвернувся. Тільки тепер зрозумів, що загнав себе у пастку. Печера хоч і виявилася просторою, а кістки тварини у кутку свідчили, що можливо тут і жив справжній дракон, проте звідси існував лише один вихід. Несподівано побачив Пиріжка. Тобто Всеволода, місцевого парубка. Через його зайву вагу, всі називали хлопця Пиріжком. Одягнений у сріблясту кольчугу, він впевнено наближався.

Дракон боязко відходив назад. Не міг вбити Пиріжка. В дитинстві, вони разом рибалили, відпочивали й майже приятелювали. Проте тепер перед ним не товариш, а мисливець. Він залишився сам на сам зі своїм ворогом. Хлопець невпевнено тримав меча, та загрозливо дивився в очі. Зореслав випрямився, заревів та простягнув лапу з гострими кігтями. Сподівався налякати хлопця. Проте той зневажливо пирскнув:

– Тобі б кігтики підстригти. З того болота, що під ними, можна усі стіни в хаті вимазати.

Така відвага хлопця стала повною несподіванкою. Зореслав згадав, дракони випускають з пащі вогонь. Йому хоча б вогник, хоча б іскорку. Зосередився та дмухнув на суперника, проте нічого крім потоку повітря не вийшло. Хлопець скривився та помахав долонею біля обличчя:

— Ти що їв? Невже всю падаль навколо.

Зореслав насупився. От знав, що та баранина не свіжа, а викинути було шкода. Зібрав усю міць для того, щоб велично випустити вогонь. Зрозумів, потрібно не повітрям, а справді викликати з грудей полум’я. Відкрив пащу і замість вогню бризнула слина. Зовсім не велично впала на обличчя хлопця. Він гидливо витер її рукавом:

– Ти що помити мене вирішив? — у голосі нападника зовсім не відчувалося страху. Він розвів руками у примиренному жесті, — заспокойся, я не бажаю тебе кривдити.

Чужі кроки змусили здригнутися.