Глава 1

Зореслав нарешті дійшов до хатини, яка здавалася йому рятівним колом. Всі у їхньому поселенні обходили цей будинок стороною, а він, такий сміливий, що зважився навідатися до відьми. Роками вона жила самітницею і ніхто не бачив її обличчя. Згідно з чутками, ця відьма прожила не один десяток років, її шкіра вкрита зморшками, на носі величезна бородавка, а на голові залишилося лише три волосини. Хлопець постукав у двері й готувався побачити стареньку бабцю. Сподівався, що вона хоча б хустину на голову одягне. Не хотілося споглядати її лисину.

Двері відчинилися і, всупереч очікуванням, на порозі стояла красуня. Молода дівчина з ідеальною шкірою, розкішне вогняне волосся спадало до поясу, а ніс не прикрашала жодна бородавка. Вузька сукня окреслювала привабливі форми тіла, що розбурхували фантазію. Хлопець нервово ковтнув та порушив тишу:

— Добрий день! Мені потрібна Хельга. Ви, напевно, її внучка?

— Ні, — почувся хриплий голос. Незнайомка прокашлялася та байдуже відмахнулася, — я і є Хельда.

Тепер її голос нагадував спів солов’я. Зореслав не міг відвести погляду від дівчини:

— Але як таке можливо? Кажуть, вам дев’яносто три роки.

— А ще кажуть, що у мене бородавки на носі. Не варто вірити всьому, що почуєш, Зореславе.

Вона зробила крок убік. Хлопець несміливо зайшов до хатини й зупинився біля вікна. Охайний будиночок зовсім не нагадував оселю відьми. Ні аромату цілющих трав, ні казана з киплячим зіллям, ні кота з жовтими очиськами на печі. Зореслав хижо зіщулився:

— Я, мабуть, помилився і ви не та, хто мені потрібний.

— Зовнішність буває оманлива. Кажи, чого прийшов.

Дівчина стала біля столу та серед маленьких пляшечок з кольоровими рідинами взяла до рук насичену червону. Хлопець сподівався — то не кров її гостя. Він нервово перебирав пальцями:

— Ходять чутки, що у вас є зілля непереможності. Кажуть, той, хто його вип’є стане непереможним. Мені воно потрібно, щоб перемогти на святі величі.

Свято величі щороку проводилося у день Гелловіну. За традиціями, вранці найхоробріші чоловіки вирушали на полювання на дракона, який дошкуляв набігами на худобу. Згідно вірувань, саме цей день додавав сил та робив чоловіків непереможними. На жаль, досі нікому не вдавалося перемогти дракона. Він або ховався, або успішно відбивався.

— А без нього ти не переможеш? — відьма хитро зіщулила зелені очі.

— Хто ж переможе дракона? Ви хоч його бачили? Великий, з товстою бронею замість шкіри, з довгими пазурами та гострими зубами. Він мене одним куснем з’їсть і навіть не подавиться. Минулого року я ледве живим залишився.

— То може і не треба його перемагати?

— Як це не перемагати? — великі каштанові очі хлопця округлилися і стали схожими на дві цибулини, — а свято? Така подія раз у рік. Щороку влаштовують полювання на дракона і тому, хто переможе,  дістанеться велич та повага селища. Моє ім’я увінчається в легендах, дітей називатимуть на мою честь, а вороги боятимуться мого погляду. Я хочу здолати дракона, адже ще жодному чоловіку це не вдавалося.

— А здолати його в чесному бою ти не бажаєш? — дівчина поклала пляшечку на стіл й торкнулася пальцями вуст, наче роздумуючи, яке зілля взяти наступним. Її запитання здалося Зореславу недоречним:

— Пф, наче існує людина, що може здолати дракона.

— Добре, отримаєш своє зілля і велич, — дівчина, простягнула маленьку пляшечку з каламутною рідиною. — Вийди на відкриту поляну і випий. Тоді ти станеш непереможним.

Зореслав невпевнено схопив пляшку до рук. Не вірилося, що відьма так легко віддала зілля і навіть не забажала оплати. На радощах, вибіг з хатини та попрямував на безлісий пагорб. За традицією, саме з того місця починалося полювання на дракона. Відкоркував пляшку й гнійний запах залоскотав ніздрі. Зореслав скривися. Якщо він вип’є це пійло, то його вже можна назвати непереможним. Щоб не відчувати різкого запаху, який викликав нудоту,  схопився пальцями за ніс. Намагався випити одним ковтком, але рідина розтеклася по роті. Насилу змусив себе ковтнути. Наче болота випив. Рукавом витер губи й сподівався тепер зможе здолати дракона.

Від того зілля у животі забурчало та скрутило болючим спазмом. Перед очима усе поплило та запаморочилося у голові. М’язи нили, розбухли й здавалося хтось намагається витягнути кістки. Хлопець схопився долонею за живіт, але замість руки побачив три витягнуті сірі пальці з гострими кігтями. Біль у колінах змусив опуститися. Шия видовжилася, плечі обпалило вогнем. Раптом біль вщух. Зореслав перетворився на дракона. Справжнього, сірого, з хвостом та крилами.

Дорогі читачі! Додавайте книгу до бібліотеки, щоб дізнатися чи зуміє Зореслав уникнути зустрічі з мисливцями та знову стати людиною. Буду вдячна за сердечко до книги та підпис на мою сторінку.

З любов'ю, Кристина Асецька!