РОЗДІЛ 1. КЛЮЧІ ВІД ПОРОЖНЕЧІ

Моя пам'ять — поганий архіваріус. Вона перемішала Олену з гуртожитку, повільні танці на корпоративі та запах дешевих пельменів у Дарниці. Але в центрі всього цього був я — хлопець, який щойно втратив державне забезпечення і вперше відчув, що кожен крок тепер коштує грошей, яких немає.

...............................................................................................

Дарницький район зустрів мене запахом розпеченого асфальту та гострим усвідомленням того, що я більше нікому нічого не винен. І мені, власне, теж ніхто нічого не винен. Коли за моєю спиною зачинилися важкі двері гуртожитку, я перестав бути «студентом на державному забезпеченні».

Ця роль була зручною, як старі кросівки, але вона закінчилася разом із дипломом. Тепер у моїй кишені лежав ключ від першої зйомної квартири, а в голові — повний хаос із планів та уривків пам’яті.

Моя кімната була прохідною, в трикімнатній квартирі, з виходом на балкон. Крізь скло було видно щільні дарницькі вулиці та яскраву вивіску продуктового магазину «Лоток». 

Того першого вечора я познайомився із сусідом — сорокарічним чоловіком, чий життєвий сценарій зводився до вечірньої оковитої. Він добряче випив і «навантажував» мене життєвим досвідом та недоречними порадами, а потім пішов у свій світ — грати в «Танчики» на старому комп’ютері. До пізньої ночі я чув через стіну, як він люто матюкає свою команду, ображаючи їх у відповідь на кожну невдачу.

А я готував свою першу «вільну» вечерю за перевіреним студентським рецептом. Беремо сковорідку, розігріваємо, наливаємо олії та сипемо сухі макарони. Прожарюємо їх, доки не з’явиться характерний коричневий відтінок, а потім заливаємо водою до самих країв. Коли вода википає, кидаємо плавлений сирок і розмішуємо, доки він повністю не розтане, обволікаючи кожну макаронину. Я їв їх, дивлячись у вікно, і думав: що далі? Шукати підробітки чи сталу роботу?

Я оселився поруч із «минулим». Мій друг Дмитро все ще залишався в гуртожитку на останньому курсі. Він був там «старшим» — хранителем порядку, що стежив за меншокурсниками. Наш спільний друг, який зараз служить в армії, тоді був справжньою грозою поверхів — шибушний, його всі боялися. Ми грали в настільний теніс і ходили до дівчат на поверх нижче. Там я зустрів Олену. Вона приходила до мене в ту прохідну кімнату і час від часу залишалася на ніч. 

Це були тихі моменти в морі фінансової катастрофи: грошей не вистачало навіть на їжу, я сидів на одних пельменях і саме тоді взяв свій перший невеликий кредит, який, здається, і досі десь числиться за мною.
Потім Дмитро випустився і в’їхав до мене в квартиру, зайнявши одну з кімнат. 

Ми разом шукали роботу і разом проходили через випробування. Якось на його день народження ми поїхали в село до його батьків, взявши з собою його дівчину та її подругу. Там, посеред п'яного вечора, сталася дивна річ: Діма почав загравати до подруги своєї дівчини, а вона, у свою чергу, покликала мене в іншу кімнату, де ми цілувалися та обіймалися. Коли ми повернулися в Дарницю, я не зміг мовчати й зізнався йому під пиво.

— Тебе зараз вдарити чи потім? — запитав він.

— Можеш зараз, якщо стане легше, — відповів я.

Ми не спілкувалися три місяці. Діма з’їхав, і лише взимку зателефонував із фразою: «Як ти, лох?)».

Ми знову були командою. Він привів мене в кол-центр колекторської компанії. Там пахнуло свіжим папером, а в навушниках гуділо багатоголосся колег. Я мав вимагати гроші в людей, сам маючи борги. Саме там мене посадили поруч із Лесею — жінкою, старшою на дев’ять років, щоб вона мене вчила. Я ввічливо посміхався і кивав, не розуміючи структури роботи, але поглинаючи її погляд. 

На другий день ми вже гуляли біля Парку Партизанської слави вздовж трамвайних колій, а на третій — купалися в озері й пішли до мене в гуртожиток. Я провів її повз неприязну вахтершу на четвертий поверх, у свою порожню кімнату, де і стався наш перший секс.

Згодом ми втрьох — я, Дмитро і Леся — переїхали на Оболонь, знявши номер у готелі. Номер мав дві кімнати: в одній ми з Лесею зсунули ліжка, в іншій жив Діма. Кухня була спільною на кілька номерів, тож ми часто обходилися закусками прямо в кімнаті. 

Я пам’ятаю, як Леся соромилася і вмикала душ, щоб не було чути, як вона ходить у туалет. У той період я вчинив негарно — тиснув на неї, пропонуючи секс утрьох. 

Вона сильно образилася всередині, хоча й намагалася не показувати цього. Я був зухвалим, не усвідомлював її почуттів, хоча зазвичай ставився до неї з ніжністю.
Мої родичі були проти неї, називали її інфантильною. Коли через два місяці мене звільнили з кол-центру, Леся сама платила за моє харчування. 

Потім Дмитро з’їхав, і ми перебралися в хостел, у кімнату для пар. Я знайшов роботу на морозильному складі ягід. Там платили достатньо, щоб я купив ігровий ноутбук, а свій старий відправив молодшому брату Славіку. Для нього це стало цілим світом — він грав, готувався до ЗНО і згодом вступив на диктора.

Але фінал нашої історії з Лесею був холодним. Під тиском родичів я вирішив розійтися. Того дня в хостелі я попросив її приготувати мені кави. Поки вона була на кухні, я просто зібрав речі. Вона перестріла мене на виході, хапала за рукав, запитувала «що сталося?», а я мовчки прибрав її руку і вийшов. 

Наступного дня вона прийшла до мене на роботу, вдягнена як 18-річна школярка, намагаючись мене звабити. Мій старший брат Андрій, який на той час вчився на ювеліра, чекав на мене. Він порадив поговорити з нею востаннє. Я підійшов і прямо сказав: «Ми розходимося, я не витягну твої психологічні проблеми». Вона пішла в сльозах, а я незворушно розвернувся і поїхав з Андрієм у його гуртожиток.