Розділ 11. Зачекай!..

 От вже як пів години, Настя йшла в невідомому напрямку. Вона ще досі не знала, де міг бути Саша. Це її вже починало дратувати. І ще ця невизначеність. Але тут вона почула чийсь голос. На щастя, це був Саша. Проте він з кимось говорив, навіть кричав.

- Та відстань ти! Не потрібна вона мені! А ти вже сам вирішуй все! Так чи інакше, це буде твій вибір, а не мій! - кричав Саша.

- Та йди ти. Ти дратуєш. Раніше ж казав, що кохаєш. А тепер взагалі якийсь дивний. Хто ж через... - недоговорив невідомий.

- А звідки ти знаєш через, що? Взагалі тебе це не повинно хвилювути. Тоді я просто думала, що кохаю тебе. А тепер... - раптом замовчала Настя, яка знову намагалася зупинити хлопців. Вона вже точно не хотіла, щоб за неї билися.

- Та ти ненормальна! Як так можна!? Я ж теж людина! Ні, ви монстри, а не люди! І почуйте мене вже нарешті! З мене досить! Я пішов! Живіть без мене! - знову прокричав Саша і пішов, а Настя і Артем ще стояли кілька хвилин, у тиші.

- Бачиш. От який він. Тепер будеш знати, що я кращий за нього. - перервав тишу Артем.

- Ти? Кращий? Та ніколи в житті не повірю у таке. Та ти монстер. Як взагалі можна із людей знушатися? Я не розумію тебе. - сказала Настя.

- Та? А я тебе не розумію. Знаєш, ми з тобою дуже різні. Але є в нас одне спільне: ми обидва ненавидимо Сашу. 

- Це не правда. Хто тобі взагалі сказав таке. Я не ненавиджу його. Він, на відміну від тебе, хороший хлопець. Я йду, краще з ним поговорю.

 І тут Настя знову пішла шукати Сашу. Артем ще щось говорив їй, але дівчина вже не слухала.

 Вже за кілька хвилин вона знайшла Сашу. Хоча той, здавалося, й не намагався виікати. Мабуть, хлопцю це все вже просто настогидло і він знову крикнув:

- Помріть всі! Я вас ненавиджу! 

- Не треба так. Я знаю, в світі багато негативу, але завжди після чорної лінії йде біла. І навіть, якщо чорна лінія занадто довго, то все одно біла лінія колись та й настане. Просто треба вірити в це і надіятися. - почала заспокоювати його Настя.

- Я краще помру - продовжував хлопець.

 Не варто. Я тебе кохаю. Чуєш, не треба вмирати. Я завжди буду з тобою.  

- Та точно. Так все й буде. Бувай.

- Ти куди? Зачекай!

 І тут Саша почав бігти, хоча й сам не знав навіщо.