Початок навчального року. Для Артема, це останній рік школи. І хлопець дуже радів цьому. Він ненавидів школу і поступати також нікуди не збирався.
Цього сонячго вересненового дня, Артем неохоче йшов до школи. Дорогою, хлопець зустрів одну дівчину, яка йому не сподобалася.
- Чого ти в мене на дорозі стоїш? - обурено, спитав Артем.
- Та йди куди йшов. Я ж тобі не забороняю. - відповіла вона.
- Та ти що!? «Не забороняю» кажеш!? Йди звідси, щоб я тебе більше не бачив! Ти почула мене!? Я сподіваюся, бо інакше!..
- Що «інакше»? Чому ти недоговорив?
І на цьому моменті Артем вдарив дівчину так сильно, що в неї аж кров потекла з губи.
- Будеш знати тепер. Не варто мене не слухати. Я тут головний!!! Чуєш мене!!! - кричав Артем, а вже згодом пішов геть. Тепер йому було весело. Мабуть, єдине, що цікавило хлопця – бійки, а точніше побиття слабших і тих, хто йому не подобається.
Насправді ж, Артем був добрим раніше. Все почалося з того моменту, коли тато пішов із сім'ї. Він часто бачив, як тато б'є маму і вважав це нормальним явищем. Вже згодом хлопець і сам почав бити інших. І все через те, що ніхто не міг сказати йому що правильно, а що не потрібно робити. Звичайно ж, ніхто не міг, адже всі були, наче засліплені Артемовою добротою. І ніхто й подумати не міг, що за таким добреньким хлопцем прихований диявол.