Х

— Відповідай, хто ти?!

Нія продовжувала знущатися з мого обличчя, розбиваючи ліву надбрівну дугу своєю долонею. Але швидше її рука перетвориться на зламане жерддя, ніж я попрошу прощення. Більше душа заплаче, ніж мої очі. Сирія навчила колись багато чого....

— Мене звати Аділь Верник, і я маю до тебе слово! — видихнули мої легені....

— Говори!!

— Я пропоную укласти мир між кланами Деревних та Азгеди!

Жінка конвульсивно засміялася, і здригання її тіла в божевільному сміху було схоже на дрижання хробака в лялечці.... неприємне видовище.... Воїни, що підопіли до огляду цього видовища, теж хмикали, але стримано й про себе, ніби вони теж угледіли в моїх словах раціональне зерно...

— Убийте її, і покінчимо! — заключила правителька Крижаного народу, байдуже махнувши рукою в мій бік. Вона повернулася спиною, а руки, що сковували мене, міцніше стиснулися.

— Стій! Послухай, Ніє!! Я знаю, хто ти! Я знаю, чого хоче твій клан! Ти утримувала владу за допомогою жорстокості й кмітливості!! Робила те, що необхідно, щоб зберегти свою владу, і навіть вигнала свого сина, Роана!!

Я кричала, і мій голос луною розносився в кожному кутку тронної зали, але жінка лише холодно наказала....

— Убити її! Чого ж ви чекаєте?!

Її воїни поставили мене на ноги, збираючись увести до якоїсь плахи. Я уявила, як моє волосся віддають на розграбування дітям, а ті роблять із нього іграшкові ляльки. Одяг спалюється разом із неповноцінним тілом, а попіл закопується в землю, на якій посадять цибулю чи зернові.... стало не по собі....

З останніх сил я вирвалася.... схопилася за плече королеви, розвертаючи її до себе....

— Твоя мати, Аргінія, назвала тебе на честь «Ніагара-Фоллс»..... природного дива, що було на території Крижаного народу..... а позашлюбна дочка — Онтарі.... по батькові — нащадок великого Котахітанга з Те Іка-а-Мауї.....

Але не встигла вимовити останнє слово, мої зап'ястя стиснули залізні лещата і брудна лайка полилася десь у районі вуха.....

Господь всемогутній..... що це зараз було...?

Нія, здається, в заціпенінні.... страх і тривога..... Такий насторожений і напружений погляд, спрямований у мій бік, у поєднанні з повною відсутністю рухів.... здається, Нія..... затремтіла, зіщулилася, її очі прагнуть утекти або сховатися.....

На колись красивому обличчі брови припідняті й злегка зведені до перенісся, у результаті чого горизонтальні зморшки в центрі лоба стають глибшими, ніж по краях...... Очі широко відкриті, верхнє повіко буває злегка припідняте, у результаті чого видно білок ока між повіком і зіницею. Кути рота різко відтягнуті вниз, рот прочинений..... так... я її здивувала..... але чим? Я не знаю, що за маячню тільки-но вимовила....?

— Постій.... хто ти?

— Я Аділь Верник!

— Звідки тобі відомо про моє походження....?

Вона тремтіла. Голос зривався на крик....

— Не знаю, просто!

— Ти розмовляєш мовою маорі?

Усі довкола напружилися, а Белламі, здається, почав приходити до тями.....

— Ні! Просто....

Але мені не дали договорити. Нія у два стрибки опинилася поруч, закочуючи рукав кітеля на передпліччях..... вона нервово тримала мої руки, мало не розриваючи матерію... весь час шепотіла незрозумілі мені слова... швидше за все мовою маорі..... дихання її збилося, і я відчула, як моє серце обволікає щось дивне... тягуче.... тепле.... небачене мені досі.... я прислухалася до своїх відчуттів...

— «Риба Мауї»..... ти.... ти.....

— Каівхакора...! — в один голос вимовили присутні поруч, і я спаніла....

Моє дихання сповільнилося, а на плечі ніби піднялася сотня тонн грубого металу.... вени наповнилися алюмінієм до країв, розсікаючи кожну молекулу тіла наточеним лезом катани... скроні.... мої скроні стискають неймовірно великим агрегатом, вдавлюючи спотворені думки всередину голови.... під очні яблука... вириваючись назовні спопеляючим пронизливим поглядом....

— Каівхакора...? — повторив Белламі, і, присягаюся, я почула його знеможені болісні хрипи...

У приміщенні утворилася гробова тиша. Так неквапливо розсікала сухе повітря атмосфера страху й незрозумілого коливання.....

— Каівхакора.... — повторила королева, взявши двома пальцями моє підборіддя. Я відчувала, як вона шукає в моїх очах відповіді, але вони були невблагано німі....

— Якщо ти, Аділь Верник — дійсно той самий посуд, наповнений містично сильною.... чистою енергією... доведи це на арені Амфітеатру Азгеди!! Твій предок була рятівником народу маорі... і провісницею долей маорійських дітей, щоб угледіти безпечну нитку для їхніх життів!! Але сила Єви й у безсмерті! «ДАР» маорійців був великий!!

— Якщо я Каівхакора, чи не повинні ви, Ніє з Крижаного народу, відмовитися від війни проти Деревного клану й негайно скласти зброю, піддавшись моїй пропозиції про об'єднання в коаліцію? Адже ця сила й мудрість — лише підтвердження вдалого союзу!!

— Ми повинні переконатися, що не помилилися...

— Дідька лисого, Ніє! Ти відпустиш Командувачку разом із послом! Це моє рішення!!

— Я відрубаю твою відчайдушну голову й подивлюся, чи виросте замість неї — дві!

— Твоє слово проти мого!

— Добре! — погодилася королева. — Якщо ти доведеш свою приналежність до Те Іка-а-Мауї, я проголошу мир і абсолютну коаліцію між кланами!

— По руках! — крикнула я, простягаючи долоню королеві Азгеди. Вона повторила мій жест. Її рука холодна, наче мармур.... Договір є договір....

Амфітеатр Німа, що вистояв після апокаліпсису, це мальовничі руїни колись найкрасивішої споруди античного міста, заснованого родоськими колоністами у VI столітті до нашої ери. Саме в ньому сьогодні належить мені битися....

Колись тут була школа гладіаторів, тому амфітеатр часто ставав місцем проведення жорстоких видовищ, під час яких гладіатори билися один з одним, а також із хижими тваринами. Подивитися на ці криваві сцени збиралося до 25 тисяч осіб – такою була місткість цієї арени..... Амфітеатр був побудований у формі еліпса, до нього були підведені водопровід і каналізація, а місця для знатних відвідувачів були позначені іменними табличками. Для зручності глядачів над ареною був натягнутий тент.....