VІ

Коли здавалося, що минуло дві години, принц Азгеди зупинився на привал. Ніхто не міг мені толком пояснити, чому все саме так відбувається! Роан просто мовчки їв в'ялену тушку щура, скоса поглядаючи на мене. А я спиралася боком об плаский камінь, що зустрівся нам на шляху, мізкуючи, як чинити далі. Я, звісно, можу застрелити принца, але хто сказав, що він не виявиться швидшим за випущену мною кулю? У серіалі Командувачка його нокаутувала, а от Кларк із ним возилася....

— Ти хочеш мені щось сказати? — раптово поцікавився Роан, мабуть, угадавши мої розумові потуги.

— Що тобі від мене потрібно?

— Всього лише вигоду на мій бік!

— Мною ти виторгуєш у Командувачки собі свободу?

Принц проникливо глянув на мене, одночасно продовжуючи обгризати хвіст своєї жертви.

— Ти ж ганьба своєї сім'ї, свого прізвища, чи не так? — продовжувала я. — Ти прекрасно розумієш, що «Крижане королівство» розступиться під натиском усіх об'єднаних Лексою кланів?

— Це не стосується  тебе- дівчиська з невизначеним походженням!!

— Так, я не з Азгеди, але прекрасно розумію, у що виллється правління твоєї матері! І якщо вона ще хоча б день затримається на троні, то....

— Заткнися! — проричав Роан, різко вскакуючи на ноги. — Заткнися, інакше я доставлю тебя Командувачці НЕ в цілісності і НЕ в збереженості!

— Так виходить, Лекса замовник?

— Угамуй свою запальність і інтерес, Аділь «у зелених обладунках»!

— Я чую, ти теж про мене обізнаний! Значить, Лекса....

Господи, мені потрібно щось вигадати.... мені потрібно відвернути хід подій убік, щоб Роан не зміг привести мене до Лекси.... щоб не було їхнього бою.... щоб Кларк не залишилася, і щоб та злощасна куля не....

Ні! Я не хочу думати зараз у цьому напрямку! Потрібно переконати Роана відпустити мене!

Я трохи потерла свою ноючу руку, вигадуючи план втечі....

— Якщо ти зараз надумала піти, то тобі це не вдасться! — проричав принц.

— А ти мене зупини!

Я на всіх парах рвонула в бік гущавини лісу, спотикаючись і трохи не падаючи об сухі гілки дерев, що траплялися під ноги. Шум у вухах просто на межі, а очі метаються з боку в бік, намагаючись визначити, яким шляхом краще бігти.

Не обертаючись, я відчувала, як чоловік біжить за мною п'ятами. Він прудкий, але й я не зі слабких. Військова служба у важких умовах підготувала моє тіло до подібних спалахів фізичного напруження.

Крок уліво — і я опинилася біля блакитного озера, вигляд якого одночасно заворожував і жахав. Жахав тому, що на протилежному березі водойми підносилося декілька кам'яних статуй-ликів невідомих мені божеств. Двоє з них нагадували змій, але тулуб їхній — це зліпок лева та скорпіона. Огидно. Третє божество — напівзруйнована будівля хмарочоса з очима дикої, збожеволілої від голоду гієни.

Коли я досягла берега озера й затрималася на пів секунди, сильний біль у плечі вмить протверезив мої думки. Переслідувач схопив моє тіло й, перекинувши через себе, кинув на тверду землю. Я застогнала.

— Надумала втекти, Аділь?

Його груди важко здималися, а я просто дивилася знизу вгору на його перекривлене від гніву обличчя.

— Відчепися! — гаркнула я, різко пнувши його в коліно, і він похитнувся. Кульбіт назад — і я знову на ногах. Рука болить, але адреналін сильніший.

Він, подібно до ведмедя, накинувся на мене, намагаючись обхопити своїми величезними лапищами, але марно. Удар у живіт — і він зігнувся навпіл. Ще один удар ногою — і принц у двох метрах від мене стогне й лається.

Я вимовила три прекрасних слова на його адресу, а потім просто ринулася в ліс.

Два дні моїх блукань не увінчалися успіхом. Таке враження, що цей ліс ніколи не скінчиться. Просто не Земля, а суцільні деревні масиви. Натхненна й мріючи про світле майбутнє, я хом'ячила чергову білку. Думаю, м'яса наїлася на три роки наперед. Залишився один бойовий набій. Не знаю, куди його використати — для розведення багаття чи для приготування їжі?

Душа маялася по різних закутках мого втомленого тіла. Вона зараз наповнена тільки любов'ю, настільки сильною, що навіть якщо Командувачка схоче встромити свій меч у моє серце — я прийму це як вищий Дар свого спасіння....